Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

Житомирщина у малознаному варіанті хроніки М.Стрийковського XVI ст.

Історичне минуле Житомирщини, під якою маємо на увазі територію сучасної Житомирської області, відоме явно недостатньо. Однією з причин цього є брак джерел, особливо коли мова йде про давні часи. Мета даного повідомлення –познайомити істориків та краєзнавців із одним малознаним джерелом, яке належить перу видатного хроніста ХУІ ст. – Мацея Стрийковського.

М.Стрийковський (бл.1547-до 1593) був польським шляхтичем із Стрикова, сином судового возного. Він дістав непогану освіту у Бжезінах, вчився при магнатських дворах, ймовірно магнатів Лаських. Близько 1565 р. разом з двором Миколая Ласького майбутній хроніст виїхав до Білорусі та Литви. Служив у Вітебську під командуванням італійця, іншого польського хроніста, Олександра Гваньїні. Коли останній видав у 1578 р. латиною свою хроніку, Стрийковський звинуватив його в плагіаті і мав для цього певні підстави, хоча з точки золру сучасного дослідника Гваньїні і сам чимало працював над твором, що вийшов у світ під його прізвищем. Стрийковський також різні віршовані твори, у котрих описувалися перемоги Речі Посполитої над московитами в Лівонській війні, панегірики високопоставленим осбам, як от Григорію Ходкевичу. У 1572-1574 рр. він бував у Любліні й Кракові, у 1574 р. брав участь у посольстві Анджея Тарановського до Стамбулу, після чого прибув до Слуцька. В цей час він активно творив свою знамениту фундаментальну “Хроніку польську, литовську, жмудську і всієї Русі”, видану в Кенігсберзі (Крулевці) у 1582 р. У ній висвітлювалося історичне минуле не тільки Польсько-Литовської держави з давніх часів, але й історія України –Русі. Важливе місце відводилося опису Лівонської війни. Десь між 1578-1582 р. Стрийковський став ксьондзом і завдяки жмудському бискупу Мельхіору Гедройцу був призначений каноніком у Юрборк.

Хроніка Стрийковського є одним з найкращих творів польсько-литовської історіографії ХУІ-ХУІІ ст.і не випадково останнім часом її фрагменти були видані в перекладі українською мовою на сторінках журналу “Дзвін”. Між тим мало хто знає, що існував ще один, прозово – віршований варіант хроніки (1578 р.?), який досить суттєво різнився від друкованого. Цей варіант тривалий час лишався в рукопису і тільки в наш час його було видруковано завдяки польській дослідниці Юлії Радзишевській.(1) Стрийковський при написанні своєї хроніки використав понад 50 різноманітних джерел, в т.ч. й таких літописів, котрі не дійшли до нашого часу. Все ж головним чином він спирався на відомі польські хроніки М. Бєльського, Я. Длугоша, Б. Ваповського, М. Кромера, М. Меховського та деяких інших.

Цілком ймовірно, що в результаті своїх військових походів, дипломатичної подорожі до Стамбулу, Стрийковський очевидно проїжджав по території Волині, в т.ч. й Житомирщини, але конкретно вказати місця його побуту в цих краях поки що не можемо. Крім того, на відміну від Гваньїні, котрий тяжів до історико-географічного опису Європи , її держав та країн, Стрийковський менше уваги приділяв цим питанням, воліючи описувати події військово-політичної історії. До речі, Гваньїні стисло описав Волинь, в т.ч. Луцьк, Володимир, Крем”янець, Хабне, Овруч, Житомир, Корець, Кам”янець, Збараж, причому був досить лаконічним, як от: ”Овруч. Місто і великий замок на горі….Житомир. Місто і дерев”яний замок на горі.”(2)

Якщо у знаному, друкованому у 1582 р., тексті хроніки Стрийковський велику увагу приділяв історії Київської Русі, ретельно переповідав наприклад розповідь Нестора про походи Ігора на деревлян, про помсту княгині Ольги за загибель чоловіка деревлянам, то у віршованому варіанті він тільки побіжно згадує імена цих правителів Київської держави. Присвятивши значну увагу походженню й додержавним часам різних народів, особливу увагу приділивши легенді про походження династії великих литовських князів від Палемона, він звертається до історії Київської Русі з ХІ ст. й продовжує виклад сюжетів з історії України-Русі ХІУ-ХУІ ст. Якщо говорити про Житомирщину, то тут хроніста зупиняється на історії прилучення до Литви Волині та Київщини великим князем литовським Гедимином. У розділі “ Похід Гедимина на волинських, луцьких, київських та інших руських князів року Божого 1305” йдеться про завоювання литовцями Володимира, Луцька, Берестя. За Стрийковським, Гедимин після успішної кампанії мирно перезимував, а після великодня, коли вже добре виросла трава – корм для коней, виступив про київського князя Станіслава, “силою взяв його замки – Овруч, Житомир ”(с.233). Після цього Гедимин завдав поразки об”єднаним силам чотирьох руських князів під Києвом (с.233-234) і опанував знаменитим містом.

Пізніше при розповіді про князювання Витовта Стрийковський говорить і про події 1394 р., про Поділля та князів Коріатовичів. При цьому він використовує хроніку Марціна Кромера: “Кромер…каже, що виглядає правдивішим те, що Витовт, коли підкорив ту частину Поділля, у котрій знаходяться Житомир та Черкаси, опанував Кам”янцем (-Подільським)…”(с.328-329). Стрийковський не поправляє очевидної помилки Кромера, який відносить Житомир до Поділля, але гостро критикує свого попередника за те, що він принижує славу “литви й русі, й Витовта”, оскільки саме великий князь литовський вигнав з татар з Поділля татар, а воно не було раніше у польській чи угорській владі.

Під 1468 р. хроніст розповідає про напад заволзьких ординців на чолі з ханом Маняком на Поділля й Волинь. В цей час король Казимир ІУ Ягеллончик, виїхавши з Гданська, через Волинь та Луцьк прибув на сейм у Гродно. Ординці ж переправилися через Дніпро, розділилися на три частини й вдарили на Білорусь, на Поділля та на Молдавію. За свідченням Стрийковського вони “ в Литві та в Поділлі, у литовській держдаві, й на Волині весь край біля Кам”янця, Житомира, Казимира, Жудова, Володимира сплюндрували й десять тисяч людей взяли, коли їм литва через малу кількість (війська) не сміла противитися, як пише Кромер. Тоді короля перестеріг як приятель Менглі-Гірей, перекопський цар (кримський хан-Ю.М.), але хоч король і наказав, та небагато литовських панів зібралося у Поділлі, яке належало Польщі.”(с.516-517). Цей епізод Стрийковський переповів на підставі хронік Длугоша, Кромера й Меховського.

На жаль, цим вичерпуються згадки про Житомир та Житомирщину у малознаному варіанті хроніки М.Стрийковського, причому вони були запозиченими у відомих польських хроніках ХУ-першої половини ХУІ ст. Тим не менш, важливим є те, що класик польської історіографії ХУІ-ХУІІ ст не обминув своєю увагою Житомирщину, а завдяки цьому відомості про історичне минуле цього краю поширювалися у значній кількості літописів та хронік ХУІ-ХУІІІ ст., створених в Україні, Білорусі, Польщі, Литві та ін.

Примітки:

1. Stryjkowski M. O początkach, wywodach, dzielnośćiach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemoidskiego i ruskiego…Warszawa, 1978. Посилання у тексті зроблені саме на це видання.

2. Повне видання цієї частини хроніки О. Гваньїні в перекладі українською видане нами в журналі “Всесвіт” (2000, № 11-12.- С.116-156). Нині нами завершується підготовка до друку останніх двох книг ( з 9) хроніки Гваньїні.