Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

З листів до Михайла Грушевського

Біографія і творча спадщина найвидатнішого українського історика Михайла Грушевського (1866-1934) нарешті дочекалися систематичного і глибокого вивчення, яке проводиться нині досить солідними силами науковців як в Україні, так і за її межами. Уже розпочато видання й перевидання творів Грушевського, його епістолярної спадщини, почали виходити перші томи його знаменитої “Історії України-Руси” в перекладі англійською, з’явилися фундаментальні розвідки, присвячені різним аспектам Грушевськіани(1*). В ході цієї, конче потрібної українському суспільству, праці все нагальнішою стає потреба у виданні потужного комплексу кореспонденції, адресованої Грушевському. Без цього неможливо простежити чимало важливих моментів біографії, світопогляду та діяльності вченого, його зв’язки з чільними діячами українського національного, церковного, суспільно-політичного і культурного життя. Зрештою ця кореспонденція, творцем якої виступають представники духовної еліти українського суспільства важлива вже сама по собі. Навіть листи рядових авторів є цінним історичним джерелом, в них відбилися важливі події української історії, оцінка доробку Грушевського та його особистої ролі в українському суспільному житті сучасниками, вони є також надзвичайно цінними пам”ятками ідеології.

Переважна більшість збереженої кореспонденції, адресованої М.Грушевському (понад 13 тис. листів !) знаходиться у фонді 1235 Центрального державного історичного архіву України у Києві (далі –ЦДІАУК). Цей фонд фактично закритим для дослідників, були навіть спроби знищити його матеріали. Тільки з 1991 р. стало можливим систематичне вивчення матеріалів фонду, а також їхня публікація. Дослідники насамперед звернулися до листів видатних українців (С.Петлюри, І.Огієнка (митрополита Іларіона), І.Нечуй-Левицького і т.д), але ця робота тільки розпочалася, за десять років було опубліковано максимум кілька сот листів, адресованих М.Грушевському, що складає незначний процент всієї цієї кореспонденції. Досягненням у цій галузі можна вважати складення Ігором Гиричем алфавітного покажчика авторів листів до Грушевського, що значно полегшує подальшу роботу дослідників (2*).

У даній статті пропонується публікація 46 недрукованих раніше листів до Грушевського. Їх авторами виступають в першу чергу визначні українські історики: Наталя Полонська-Василенко (1884-1973), директор бібліотеки НТШ у Львові Іван Кревецький (1883-1940), Віктор Юркевич; російський історик Дмитро Цвєтаєв – дід видатної російської поетеси Марини Цвєтаєвої, українські письменники та літературні критики: Петро Карманський (1878-1956), Андрій Ніковський(1885-1942); видатні політичні та громадські діячі: Микола Міхновський (1873-1924), Іван Боберський (1878-1947), Іван Борис (1869-1923), а також інших країн, як от Антанас Сметона (журналіст, лідер християнсько-демократичної партії, майбутній президент Литви, у 1926-1940 рр.). Подаються також листи ряду православних та грекокатолицьких священиків, а також рядових осіб, насамперед читачів “Літературно-наукового Вісника”( далі-ЛНВ), редактором якого тривалий час був Грушевський. Привертає увагу і лист Віри Харлампович – дружини акад. Костянтина Харламповича, творця фундаментального дослідження „Малорусское влияние на великорусскую церковную жизнь” (Казань, 1914, т.1 (т.2 залишився в рукописі), а також лист письменника і громадського діяча Дмитра Марковича (Оленіна)(1849-1920), який зберігався окремо від його кореспонденції серед листів невідомих авторів.

Всі ці листи є різними за формою і змістом, різняться й обсягом. Тут є й телеграми, й лаконічні картки чи записки, тут є й розлогі реляції відносно якогось важливого для обох адресатів питання. Типовим прикладом лаконічних записок є листи відомого галицького церковного і громадського діяча, педагога, грекокатолицького священика зі Львова Євгена Гузара (1854-1918)(№1-4), писаних навіть і на візитних картках. Вони містять у собі запрошення Грушевського на вечори і театральні вистави. Ненабагато довшим є послання Петра Карманського, яке однак дозволяє встановити факт перебування письменника у Лозанні (Швейцарія). Листи під номерами 5-7, а також 10 репрезентують численну категорію листів –клопотань, у котрих автори прохали у Грушевської певної підтримки, найчастіше матеріальної. Як свідчать факти біографії Грушевського він був щедрим благодійником і звичайно не лишав без відповіді подібних прохань. Листи колишнього семінариста, поповича Леоніда Юркевича можуть бути зайвим свідченням цьому. Водночас до Грушевського писала велика кількість читачів та дописувачів “ЛНВ”, котрі постійно нагадували про себе, турбувалися про долю своїх статей, висловлювали радість чи невдоволення з приводу вміщення чи відповідно невміщення їхніх матеріалів у часописі. Ці листи проливають світло на географію поширення ЛНВ, роль і зв’язки Грушевського – редактора “ЛНВ”, на деякі факти біографії вченого. Так, нижче наводиться лист від о. Тихона Добрянського, котрий був давнім знайомим Грушевського ще з молодих літ, про нього вчений навіть згадував у своєму “Щоденнику”(3*). Варто додати, що Добрянський займався літературою, друкувався в “Киевской старине”, вів пропаганду української ідеї та кооперативного руху на селі. Нерідко автори листів, як от: Володимир Волков з Богуслава, Григорій Веселий з-під Могилева-Подільського (судячи з усього , етнограф-любитель) ділилися своїми планами й роздумами з Грушевським. Зокрема, В.Волков пропонував опублікувати в “ЛНВ” свій переклад українською одного з найкращих творів класика польської літератури Юзефа Ігнаци Крашевського (1812-1887) – повість “Остап Бондарчук”(1847). Григорія Веселого вразили презирливі слова щодо української культури, які пролунали з уст якогось маститого російського вченого-етнографа і водночас шовініста, і він поспішив поділитися з Грушевським своєю тривогою. Серед листів такого роду особливо цінними є ті, в котрих дається оцінка громадської позиції і творчого доробку Грушевського, висловлюються щирі слова подяки йому як видатному українському історикові. Яскравим свідченням цього є наприклад лист М.Тулуба, передплатника ЛНВ з Херсонщини, у котрому зокрема знаходимо такі рядки:”Ваша невсипуща праця – це яскрава зірка, що світить нам, українцям, серед темноти нашого життя”(№7).

В ряді листів містилася також цінна і грунтовна інформація про деякі малознані чи незнані зовсім сторінки історії України та українського народу. Типовий приклад – лист грекокатолицького священика, ченця – василіянина Рафаїла Криницького, редактора українських часописів у Бразилії “Місіонер в Бразилії” та “Праця”. Він просив поради у Грушевського щодо задуманого написання історії українців у Бразилії і водночас передає важливі факти, що стосуються цієї сторінки життя української еміграції (наприклад вказує на початки українців у Бразиліїї не наприкінці ХІХ ст., як традиційно вважається, а у 1820 р.!). Тут же він засвідчує свій палкий патріотизм, віру в те, що українцям в Бразилії вдасться вистояти під тиском асиміляції. З листа Олександра Жежеліовського випливає, що він безсумнівно був далеким нащадком знаменитого сподвижника Богдана Хмельницького, героя Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр., кропив’янського полковника Филона Джеджелія. Наведений ним родовід є точним, що засвідчують документи, виявлені недавно українським дослідником козацької генеалогії Володимиром Кривошеєю. По-своєму цікавим, особливо для краєзнавців Волині є лист Д.Марковича, писаний в с. Міхалковці , що під Острогом. Тут засвідчується намір Марковича – одного з активних діячів старої Громади написати мемуари про своє життя, його оцінки деяких аспектів українсько-російських відносин. Листи краківського залізничного інженера Івана Бориса стосуються не тільки прохання про допомогу талановитому співакові і музиканту із Сокаля, але і значно важливіших моментів українського суспільного життя в Галичині, пов’язаного насамперед із боротьбою за український університет у Львові.(№№13-17). Додамо, що І. Борис був визначним українським підприємцем і організаторів підприємців, один з ініціаторів створення української громади у Перемишлі. Особливо відомою була постать Івана Боберського – педагога й організатора сокільсько-січового й фізкультурного руху у Західній Україні та в Канаді. У 1908-1914 рр. він був головою “Сокола-Батька”і в такій якості звертався до вченого з проханням написати статтю до ювілейного збірника на честь товариства “Сокіл-Батько”(№31). Інші листи є дуже лаконічними, але дозволяють принаймі простежити маршрут мандрівок Боберського Австрією. о. Дмитро Курдидик (чи не родич галицьких письменників Анатоля та Ярослава Курдидиків або відомого діяча УПА?) звертається до Грушевського як авторитетного історика з проханням визначити художню цінність образів з церкви в с. Цигани під Скалою – Подільською на Борщівщині (Тернопільщина). Три листи А.Ніковського-головного редактора у 1913-1914 рр. газети “Рада”, найпопулярнішої української газети до Першої світової війни у підросійській Україні, майбутнього міністра закордонних справ УНР на еміграції (1920р.), проливають світло на контакти між двома вченими і редагованими ними часописами, водночас містять у собі важливу згадку про видатного українського поета О.Олеся (Кандибу) та про поетичну збірку “Пальмове гілля” видатного українського орієнталіста Агатангела Кримського. Як відомо, Грушевський підтримував міцні контакти з громадсько-політичними й науково-культурними діячами багатьох закордонних країн, сприяючи цим поширенню знань про Україну та українців у світі. Зайве тому свідчення -яскравий лист Антанаса Сметони, редактора литовської газети “Вільтіс” і майбутнього Президента цієї Литви. Сметона переконуюче змалював картину утисків литовської мови та литовського національного руху з боку поляків, які самі в цей час були позбавлені власної держави і потерпали від переслідувань російських та німецьких колонізаторів. Характерно, що закладені підвалини контактів між діячами українського та литовського національно-визвольного рухів будуть гідно продовжені у 20-40-хх роках ХХ ст. Останні листи публікації певним чином пов’язані між собою. У єдиному відомому на сьогодні листі Н.Полонської-Василенко до Грушевського, що наводиться нижче, йдеться про використання нею деяких малюнків чи фотографій з “Ілюстрованої історії України” Грушевського для підготовленого вченою книги “Историко-бітовой атлас”.

При публікації всіх 46 документів ми прагнули подати суцільно листи, створені одним автором, дотримуючися при групуванні груп листів різних авторів хронологічної послідовності. Ми прагнули також вмістити всі листи одного автора. Виняток склали тільки листи чотирьох осіб. Листи І. Кревецького та Д. Марковича є частиною досить великого комплексу і ми не могли їх тут вмістити за браком місця. Комплекси листів інших двох авторів ( М. Міхновського та В.Юркевича) вже друкувалися нами(4*), але з через технічні помилки два листи випали і тому ми прагнули тут доповнити свої попередні публікації. Якщо лист М.Міхновського, на відміну від раніше друкованих, не містить у собі якоїсь особливо важливої інформації, є лише додатковим свідченням про контактами між Міхновським та Грушевським, то листи Івана Кревецького, учня Грушевського, є набагато цікавішими. Вони стосуються праці Кревецького у краківських, київських та московських архівах, де він допомагав Грушевському розшуковувати документи до “Історії України – Руси”. Мова в двох із них йде про знахідку унікального універсалу Ганни Хмельницької – третьої дружини Богдана Хмельницького, який пізніше буде опублікований Кревецьким на сторінках ЗНТШ.(5*). Мова тут йде також про рукопис № 269 з колекції Марціна Гожковського, який у її складі зберігається й нині у відділі рукописів БПАН у Кракові. Саме у ньому зберігаються численні оригінали та копії універсалів та листів гетьманів України ХУІІ –ХУІІІ ст. Згадується тут і якийсь товариш західноукраїнського історика Василя Гарасимчука, автора солідних розвідок з історії гетьманатів Івана Виговського та Юрія Хмельницького; краківський архівіст і бібліограф, упорядник каталогу рукописів відділу рукописів БПАН, Ян Чубек, тощо. Тут і в деяких інших листах вказуються точні адреси авторів послань до Грушевського, що теж є немаловажною інформацією. Так, Кревецький вказає свої адреси у Кракові, хоча й припускається деяких неточностей (вул. Дітлевська насправді йменується вулицею Дітля, а Кроводерська – вул.Кроводжи). Листи й телеграми Кревецького з Києва (січень 1907 р.) стосуються репресій російської влади, скерованих проти діячів українського національного руху у Києві. Історик Віктор Юркевич, виконуючи плани ВУАН, зокрема Археографічної комісії, в числі групи українських науковців проводив активні пошуки у московських архівах, насамперед у “Древнехранилище”(пізніше ЦДАДА, РДАДА). Там були виявлені унікальні матеріали, копії з яких і нині лежать майже ніким незнані в інституті рукописів Національної бібліотеки НАНУ ім. Вернадського. Тут йдеться про знахідку документів, які відбили історію походу литовсько-шляхетського війська князя Януша Радзивила на Київ та Білу Церкву у 1651 р., йдеться і про посольство генерального судді Івана Кравченка до Москви у 1658 р., згадуються імена російського історика Сергія Соловйова, українського дослідника Володимира Євфимовського. Сам В.Юркевич з доручення Грушевського активно клопотався про реабілітацію невинно засудженого на тривале заслання до Казахстану історика акад.К. В. Харламповича (6*). На жаль, ці клопотання були безрезультатними, а В.Юркевич пізніше буде репресований , так само як і інші представники “школи Грушевського”. Лист Віри Харлампович проливає світло на тяжкі умови життя сім”ї репресованого історика. Можна й далі говорити про значні інформативні можливості наведених нижче листів, але обмежимося сказаним. Сподіваємося, що тексти листів, адресованих М.Грушевського стануть у пригоді дослідникам, прискорять уведення до наукового обігу творчої спадщини вченого.

Примітки:

1)Див. наприклад: Винар Л. Грушевськознавство. Генеза й історичний розвиток.- Київ – Львів –Париж – Нью-Йорк – Торонто,1998; Грушевський М. На порозі нової України. Статті і джерельні матеріяли.- Нью-Йорк – Львів – Київ – Торонто – Мюнхен, 1992; Михайло Грушевський. Львів, 1994.

2)Епістолярна спадщина Михайла Грушевського. Покажчик.-К.,1996.

3) Грушевський М. Щоденник (1886-1894 рр.) К., 1997.-С.64.

4)Мицик Ю. З матеріалів до “Українського дипломатарію ХУІ-ХУІІІ ст.”//Національний університет “Києво-Могилянська Академія”.Наукові записки.-К.,1998.-Т.3.Історія.-С.143-151; Мицик Ю. Міхновський – Грушевському //”Шлях перемоги”.- К.,1996.-Листопад; Про деякі з інших наведених нижче листів були згадки на сторінках газет: Мицик Ю. Лист із бразильської України.// газ.”Українське слово”.- 1998.- 2 квітня; Мицик Ю. Із острозької кореспонденції Михайла Грушевського //газ.” Місто”.-Остріг.- 1997.-Листопад.

5) Кревецький І. Універсал Ганни Хмельницької //Записки НТШ.-Львів,1906.-Т.69.-С.117-118)

6)Мицик Ю.З матеріалів…С.149-150.

* * *

Тексти листів

№1

1894, грудня 3. – Лист о. Євгена Гузара.

“Милостивий пане професоре!

Маю честь запросити Вас на представленє театральне театральне, котре відбудесь нині в Інституті дівочім (ул. Зибликевича, 24). Початок точно о год. ½ 6-ой вечера.

Поручаюсь ласкавій памяти. Євгений Гузар.

3.ХІІ.-894.”

(ЦДІА України у Києвї.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 434.-Арк.1.Оригінал-автограф.).

№ 2

1895, січня 13(1). – Лист о. Євгена Гузара.

“Свящ. Евгений Гузар

Має честь запросити в.м.пана професора на сьогодняшний вечер до себе на гостину.

1(13).І.895.”

(ЦДІА України у Києвї.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 434.-Арк.2.-Оригінал-автограф, писаний на візитній картці. Підкреслені слова є надрукованими на цій картці.).

№ 3

1895, грудня 23. – Лист о. Євгена Гузара.

“Високоповажний пане!

Маю честь запросити Вас до себе на вечер завтрішний (24 с.м.) о год.7-й вечером. Очікуючи ласкавого прибуття , зістаю з правдивим поважанням Е.Гузар.

23/ХІІ-895.”

(ЦДІА України у Києвї.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 434.-Арк.3.-Оригінал-автограф)

 

№ 4

1895, грудня 20. – Лист о. Євгена Гузара.

“Свящ. Евгений Гузар

Дай Боже усього добра яке Вам любе та миле.

Львів, 20/ХІІ.-896.”

(ЦДІА України у Києвї.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 434.-Арк.4.-Оригінал-автограф, писаний на візитній картці. Підкреслені слова є надрукованими на цій картці.).

 

№ 5

К.ХІХ ст.-с. Мала Дмитрівка Херсонської губернії.- Лист Макара Безуглого.

“ Шановний пане редакторе!

Коли мій вірш годящий до друку, то надрукуйте й пришліть міні той № Вашого “Літературно-наукового Вістника”, в которому буде надруковано, а коли вірш негодящий, то, коли не жалко 3-х копійок на откритку, пришліть хоть маленьку відповідь. Я прислав би марку на це, та не маю грошей. Я учень посліднього класу Шамівської учительської школи. Адреса: М.Дмитрівка Херсонской губ. Макарію Безуглому.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308.-Арк.2.-Оригінал-автограф.).

№ 6

К.ХІХ ст. – ст.Гостомель Київської повіту.- Лист о.Тихона Добрянського.

“Глубокоуважаемый Михаил Сергеевич!

Посылаю Вам “свий твір коштовный” и прошу Вас известить меня: будет ли он напечатан в “ЛНВ” и когда приблизительно. Если можно, то вышлите несколько оттисков “Анафемы” и “Першой требы”. Записки свои думаю продолжить в “Киев.Стар.”, так как по условиям цензуры они могут пройти, кажется, и здесь, а для Вас есть у меня еще про школы – вышлю, если скажете. Тут не могу ничего писать про школы, так как начальство меня представило за труды по просвещению к Библии “оу Свящ.Синода выдаваемой”, да к тому же у меня открывается министерская школа и я боюсь, чтобы милость не была переложена на гнев.

Извините за “турботу”.

Ст. Гостомль Киевск.уезда. Св. Тихон Добрянский.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308.-Арк.18.-Оригінал-автограф. На початку листа дописано рукою Грушевського:” В(ельми) ш(ановний) др. Франко. Прошу написати йому і зробити.”).

№ 7

К.ХІХ ст.-с. Макариха поблизу Дмитрівки Херсонської губернії.-Лист М.Тулуба.

„Вельмишановний добродію Михайло Сергійовичу!

Засилаю Вам 5 карбованців за передплату на „Літературно-наук. Вістник” цього року. Засилаю це задля проби, бо не певен, що під бандероллю дійде, і проситиму висилати не одразу, а на тиждень не більше двох примірників. Проситиму почати висилати не з першого числа, а з останнього червня або липня, якщо вийшли.

Висилайте по адресі: Дмитровка Херсонской губ, с. Макариха. М. А.Тулуб.

Вибачайте, але ще одне прохання. Просю Вас або через д. Виньковського задля „Наук.вістник” послано статтю Л.Ч. під заглавом „З минулого” (про Париж)(?-Ю.М.) Чи можна довідатись у Вас, шановний добродію, що сталося з цією статтею – одібрали її чи ні, і що з нею…Дуже дякуватиму Вам за цю вістку.

Незабаром Ви, шановний добродію, одберете чималеньку статтю історичну „Україна після 1654 р.”, яку автор вже тепер переписує, сподіваючись пристроїти її у „Наукових записках”. Автор трохи Вам знайомий, бо він теж і автор „Коліївщини”, що, здається, переклав Вороний для „Історич.бібліотеки”. Не можу не скористатися цим листом, щоб не висловити Вам, славний земляче, своєї щирої подяки за невсипущу Вашу славну працю на ниві рідного письменства, а найбільше за документальну Вашу працю у „Наук. записках” та інших виданнях. Боже поможи Вам зберегти свою енергію та запал до сивого волосся!

Ваша невсипуща праця – це яскрава зірка, що світить нам, українцям, серед темноти нашого життя.

Поможи Вам, боже, на много, много літ.

Якщо хоч два числа дійдуть по цій адресі, я пришлю ще грошей на весь рік, а також і на „бесіди”.

Бувайте здорові і щасливі. Щиро прихильний земляк Тулуб.

Пишіть і мені по цій адресі.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308. – Арк.85. – Оригінал-автограф.).

№ 8

1897, березня 18(6).-Київ.-Лист Миколи Міхновського.

„6/18 марта. Киев.

Вельмишановний добродію!

У нас , в Росии, муз.магазинам робиться уступка 30%, приватним особам замісь уступки – поштова пересилка на мій кошт. Що ж обходить закордонних відносин, то у нас таких не було досі. Взагалі цікаво ж знати, для кого це потрібно, чи для магазинів, а чи для приватних осіб? Задля останніх (приватних осіб) даються уступки 30%, але дороги(?) немає.

З глибоким поважанням.

М.Міх.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 642.-Арк.1 зв..-Оригінал-автограф.).

№9

1897, липня 21.-Львів.-Лист Юрія Тобілевича.

„Львів.

21/УІІ-97.

Високоповажаний пане професор!

Одобравши від Миколи Вороного лист до Вас, а вважаючи його важним, пересилаю Вам.

Вашій шановній жінці і Івану Семеновичу низенький уклін.

З поважанням.

Юрий Тобілевич.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871.-Арк.293.-Оригінал-автограф.).

№10

1898, грудня 15(2).- Богуслав.- Лист Володимира Волкова.

 

“2.ХІІ.-1898.

Високоповажний добродію!

Я перекладаю на українську мову повість Крашевського “Ostap Bondarczuk” і бажав би помістити свій переклад у “Галицькому Віснику”! Будьте ласкаві напишіть мені – чи можливо це зробити? Звертаюсь до Вас з цим ділом за порадою Ол.Яковл. Неребеля.

З повагою Волков.

Адрес: м. Богуслав Киев.губ.

Чиборовск (?)

Владимиру Федоровичу Волкову.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 303.-Арк.278-279.-Оригінал-автограф.).

№ 11

1898, грудня 22. – с. Війтово під Чигирином Київської губернії.- Лист о.Іларіона Римаревського.

„Високоповажний Михайло Сергійович!

Посилаю одинадцять рублів і прошу адміністрацію „Літературно-наук. Вістника” висилати мені Вістника у 1899 р. і вислати мені ІІ і ІІІ томи Словаря Уманця і Спілки. Другий том оплачений мною у тім році, як він друкувався і розсилався при „Зорі”, але він був тоді заборонений цензурою на ІІІ – ий том посилаю тепер 3 руб. А як цензура і тепер пускає словаря, то прошу 3 руб. повернути на резервови фонд. Ми боїмось, щоб Вістника не заборонили, бо він гострий для России. Як заборонять, то ми будем винуватить редакцію за неосторожность.

З великим пошанованям свящ. Ил.Римарев.

Адрес: Россия, Киев. губ., г.Чигирин, с.Війтово, о. Илариону Римаревському.

22 дек. 98.”

 

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308.- Арк. 60. – Оригінал – автограф. Підкреслення в тексті зроблено рукою автора. На початку листа приписано іншою рукою “Прислав 11 руб., привезу сам грошей. Після, як звичайно, як не (…)*).

 

*)Незначний фрагмент тексту не прочитується.

№12

1900, листопада 21(8).- Варшава.- Лист Дмитра Цвєтаєва.

„ Милостивый государь,

многоуважаемый профессор!

Позвольте обратиться к Вам с просьбой. Мною печатается историческое исследование „Царь Василий Шуйский и место погребения его в Польше”; исследование сопровождается приложением, в которое входят архивные и рукописные документы, а также планы, рисунки, картины. Будет помещен туда снимок с картины Долабелло, изображающий представление шуйских Сигизмунду на Варшавском сейме 1611 г. и хранящийся в музее краковском кн. Чарториских. Г. Корзон сказал мне недавно, что картину представления Шуйских Сигизмунду он видел еще недалеко от Львова в Подгорецком замке (zamek Podhorce), на потолке главной залы, характерных особенностей картины он не помнит.

И вот у меня к Вам просьба. Не потрудитесь ли сообщить мне, что это за картина, каких размеров, сходна ли с имеющейся в музее Чарториских или написана иначе художником и отлична от ней; также нет ли фотографии или печатного снимка с нея. Печатный снимок с картины Чарториских имеется – в краковском журнале „Swiat” 1894 в статье „Z dziejów Warszawy. Grobowiec carów Szujskich przez A.” и в отдельном издании этой статьи между стран(ицами) 2-8.

Весьма обяжете меня в удовлетворении этой просьбы моей.

Б(ыть) м(ожет), во львовских или иных близких Вам рукописных собраниях или библиотеках имеются какие-либо неизвестные доселе данные о предметах моего исследования. Не будете ли любезны, не потрудитесь ли уведомить меня: тогда можно бы поручить снять с них копию.

Примите уверение с совершенным уважением к вам

Дм. Цветаев.

8 ноября 1900.

Адрес: Варшава, Уяздовская аллея, 8, профессору университета Дмитрию Владимировичу Цветаеву.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 304. – С.17. – Оригінал – автограф.)

№ 13

Поч.ХХ ст. – Винниця. – Лист Леоніда Юркевича.

„Дуже прошу вибачити, що осмілююся турбувати вельмишановного пана професора отсим своїм листом. Почну просто: я юнак двадцяти літ „благодаря упорному украинофильству ограниченный в правах”, недавно поховав останню свою підтримку – батька (парахвіяльного попа) і лишився під тином.

Врешті, я хочу їсти і прошу пана, яко земляка, порадити міні посаду у Львові (яку-небудь; приватну, духовну, державну…). Багато не потрібно: абим працювавти задля улюбленої ідеї „нашої” та не померти з голоду. Що не кажіть, а жити хочеся. Чув ем (?) від галичан і студента університету Львовського (одессита) Богдана Комаровського, що у Львові, та і взагалі у Галичині життя дороге, охочих до праці рук сила, а самої праці обмаль, але усе ж, коли лишень сей лист не розгніває, не обурить пана, то прошу порадити мені щось.

Смію сподіватися панської відповіді. Не лайте мене прошу, лише поможіть, коли можете. Не лайте мене, бо й без того я облаяне з усіх боків злиденне створіння.

Леонід Юркевич.

П.Л. Маю „атестат” о скінчению третіої кляси духовної семінарії Подільської та їдної кляси (общой) чугуївської юнкерської школи. Моя адреса: г. Винниця Под. г., М.Стрижавка. Вдові протоієрея Юлії Юркевич для передачи Л.Н.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 856. –Арк.1- Оригінал-автограф.).

№ 14

1904, березня 20.- Лист Леоніда Юркевича.

“Високоповажаний пане професоре!

Прошу Вас приклади (?), які до сього листу – 1) Звістку з Вінниці; та 2) фотографію; передати до редакції Л.Н.Вістника.

Турбую пана отсим проханнєм затим, щоби адреса “Львов, Л.Н.В.” не “смутила” росийського кордонного уряду. Дуже перепрошаю.

З поважаннєм. Леонід Юркевич.

20.ІІІ.1904.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 856. –Арк.3.- Оригінал-автограф.).

№ 15

1900, квітня 13.-Краків.-Лист Івана Бориса.

“Краків, 13/4 н. ст.1900.

Високоповажний пане доктор добродію!

Тими днями висилаємо слідуюче письмо і просимо при способності поперти його.

З правдивим поважанєм

І.Борис.

До Виділу Народної Ради яко президії Виділу руско-українського народу у Львові!

Від досить давнього уже часу т.є. від правдивої свідомості просвічених членів руско-українського народу даєся відчувати брак органного проводу, через що многі, до праці рвучіся сини руско-українського народу, – не могучи дочекатися відповідного органу взглядно поступу істнуючої уже часописи “Діло”- почали шукати за відповідним провідником і слабохарактерні

піддалися жизненнійшим, хоч для руско-українського народу в будучности шкідливим органам: “Галичанинові” або “Русланови”, а одиниці незломних характерів заложили власний орган “Народ” взглядно “Хлібороба”, взглядно “Громадський голос”, значить, по утраті тих, що піддалися “Галичанинові”, руско-українські сини свого народу роздробилися на три партії.

По всяких тяжких досвідах народу, мів(?) Бог одиниці, і тії запропочували, а і хтілося(?) їм злучити, хоч не в цілости, дві найголовніші партії в властиву народну цілість. Решта свідома, доси явно не злучившися часть щирих синів руско-українського народу стоїть і досі перед дверми того свідомого народного Виділу і вижидає діл, та досі надармо, тож держатся і далі осторонь.

Програма руско-українського народу (а не якоїсь партії) проголошена, та на тім конець.

Оголошений уже за народний-мужицький орган часопись “Свобода” сповняє уже свою задачу, хоч виступає єще за слабо рішучо против надужить краєвого (польського) правительства, як також заслабо і троха запізно ініціює щодо оборони і пожиточної роботи; зато так звана інтелігенція не має досі жадного органу –хоч за час звиж трьох місяців від нової програми був уже час заложити відповідний орган, бо “Діло” не дало в тім часі жодного доказу, що заступає цілість руско-українського народу. Той страх перед конфіскатов, тото скупе а уже і так не на часі подаванє потрібних відомостей, той брак всякої неустрашимої в будучність глядучої ініціативи до всякої оборони і діл, той брак подаваня заохоти до праці, витривалості і терть для загального подвигу, той брак тепла для пригорнення многонадійної молодіжи, то все знаменує, що “Діло”, яким оно досі єсть, не може назватися органом руско-української інтелігенції.

Ввиду того – не входячи в суть річи видавництва “Діла” – яко члени руско-українського народу запитуємо Президію Виділу руско-українського народу, чи гадає оконечно уже раз дійсно пробудити нарід з того вікового летаргічного сну і заложить відповідний орган для руско-української інтелігенції взглядно зреформує “Діло” хочби за підмогов з Народного фонду, котрий то послідний добре редагована часопись до пожаданої висоти підносить.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 356. –Арк.1-3.- Оригінал-автограф.Очевидно бракує кінця даного документу.).

№ 16

1902, березня 25. – Краків. – Лист І. Бориса.

“Краків, дня 25 н.ст. марта 1902.

Високоповажний пане добродію!

З дня на день вижидаємо вістки, що ухвалило товариство Шевченка в справі заложеня власного університету у Львові, та з наших часописей нічого досі довідатися не можемо.

Справа дуже важна і пекуча, бо їздять наші самолюби яко агітатори і намовляють академіків до повороту, чим баламутять молодіж, ламють між ними солідарність, а з слабосильних роблять безхарактерних рабів.

Нам конечно знати, що рішило товариство Шевченка, щобисьмо знали як дальши вести почату нами акцію, проте позволяю собі просити Вас добродію о ласкаву скору відповідь в ті(й) справі довірочно.

З правдивим поважанєм

І.Борис

Дирекція держ. залізниці.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 356. –Арк.5-6.- Оригінал-автограф.).

№ 17

1902, березня 27. – Краків. – Лист І. Бориса.

“Краків, 27/3 н.ст.1902.

Високоповажний пане добродію!

Сердечно дякую за відповідь, з которої догадуюся, що товариство Шевченка ухвалить заложенє власного університету, бо Ваша поїздка до Росії тільки в тій справі предпринята була. Честь Вам за заходи в тій справі!

Ухвала товариства Шевченка за заложенєм власного університету, котрої горячо вижидаємо, перерве погубні для нас заходи незрячих та самолюбів, успокоїть молодіж, баламучену ворогами та емісарами і загріє загал до праці і жертв для найважнійшої тепер для нас справи.

Ми не сміємо капітулювати перед ворогами! Нам не вільно розпочате культурне діло понехати, бо виставилибисьмо собі перед цілим світом свідоцтво убожества неістнованя. Неясність мого попереднього письма поясню Вам довірочно коротенько.

Перед тижнем почали ми діло в справі власного університету через підписку, але тільки між певними людьми, поки тая справа не стане публічною.

З правдивим поважанєм.

І.Борис.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 356. –Арк.11 – 13.- Оригінал-автограф.).

№ 18

1902, березня 28. – Краків. – Лист І. Бориса.

“Краків, 28/3 н.ст.

Високоповажний пане добродію!

Прочитавши нині в “Ділі” статтю проти заложеня власного університету через підписку, не можу вздержатись, щоби не сказати моїх заміток проти того.

Такі виводи так “Руслана”, яко і “Діла”, надаються до дискусії над справою власного університету в власнім кружку, а ніколи до публічної дискусії і часописях, бо такі статті в часописях подвійно нас убивають.

По-перше, уважані за голос принаймій більшости інтелігентного загалу, дають нашим ворогам станьчикам а й центральному правительству оружіє в руки против нам самим, бо бачучи, що ми сами в свої сили і наміри не віримо, з тим більшою свідомістю лехковажають і нехтують нас, бо переконуються, що між нами нема сильного духа волі і єдности, а лише від часу до часу пускаємо фаєрверки. Берім собі уже раз примір в політиці з станьчиків та москалів, котрі своєю політикою побивають всіх. Они радять з тіснійшим кружку всяку тактику, а загалови кажуть лише виконувати, але в якій же цілі, то лишається тайною між штабовцями. Також утрату чи посрамленіє не обявляють перед загалом і світом, но надроб(л)яють міною, а потайки стараються справу повести в користь.

По-друге, уважані за голос приводців сіють зневіру у загалу і знеохочують головно інтелігенцію, котрої майже більшість становлять слабодухи через свою безвстидну самолюбність, тим більше, сли ходить о жертви матеріяльні, бо патріотизм такої більшості єсть лише про людське око, щоби через те прискорити собі якусь користь, або з боязни перед судом загалу і евентуально матеріяльної страти, бо щирих патріотів, котрі дійсно для народу жертвують свою працю і частину доходів, з жалем сказати мусимо: єсть дуже мало.

Придивимся хочби тільки нашим зрадникам, яка у них солідарність і сліпий послух, бо они не виставляють свою тактику на публічну критику, лише в кождім важнім ділі без шуму і крику тихцем скликують своїх мужів довір”я зі всіх сторін, урадят, а після оголосять лише, що їх приклонники мають робити, але чому і на що загалові незвістно, а мимо того виконують точно припоручені їм роботи і т.д.

Задовго уже розговорився я, а властивої річи єще не доторкнувсь. Поважнійший аргумент против власного університету через підписку, о котрім статі в обох часописах досить лехко діткнули, єсть майже цілковита статя таж охота нашої інтелігенції на полі економічного подвигу нашого народу. Всяку роботу і жертви, які віддаємо, суть майже виключно в користь інтелігентства і жертв. Якже тот нарід може мати до нас довір”я, коли ми для нього, кромі слабого і недостаточного освідомливача, ані за феника нічого більше не робимо? Щоби Вас добродію не нудити, скажу коротко:Est modus in rebus . Тепер яко тако розбуджена суспільність, тому мусимо тую хвилю використати. Ухваліть на всякий спосіб підставу для власного університету під назвою “Народний фонд”. Збереся в протягу року тільки, що дасть нам надію при помочи дальших жертв заложити й утримати власний університет, то ліпше, а сли окажеся річ неможливою, то фонд узбираний ужиєм для народного подвигу, бо уже найважливіший час заопікуватися, але щиро, нашим народом, яко підставою, а публічно скажім, що сли не буде потреби закладати власний університет, то підуть тії гроші на народні подвиги. По такій ухвалі належало би виводи обох часописей відповідно змодифікувати, щоби вороги не тріумфували, а свої не попадали в зневіру.

Писав би єще, та боюсь, що знуджу. З правдивим поважанєм.

І.Борис.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 356. –Арк.7-10.- Оригінал-автограф.).

№ 19

1902, вересня 4.-Краків. – Лист І.Бориса.

“Краків, 4/9 н.ст.1902.

Високоповажаний пане Добродію!

Вернувши з відпустки, застав я письмо від студента (…)* Іванця з Сокаля, в котрім пише, що є там учитель народний з красним барітоном, дуже добре грає на скрипцях, має великий талан до малярства та просить, щоби вишукали для него яку лекцію, щоби мав на удержанє і щоби міг годити до Академії штук красних.

Ту о лекцію дуже тяжко, а особливо для народного учителя, тому удаюся до Вас, Добродію, може бисьте були ласкаві казати справу розслідити, а сли дійсно так є, то може були бисьте ласкаві вишукати з якого фонда конечний гріш на удержанє для него, хоч на один рік, а опісля може буде собі сам давав роботу.

З правдивим поважанєм.

І.Борис.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 356. –Арк.14.- Оригінал-автограф.).

№ 20

1905, червня 21.- с.Цигани під Скалою. – Лист о. Дмитра Курдидика.

„Цигани. Дня 21/6.1905.

Високоповажаний пане професоре!

Знаю добре, як много у Вп.пана все праці, тому перепрошаю згори, що удаюсь з моєю прозьбою, не маючи інчого виходу в справі.

В Циганах побудовано нову церкву, а стару продано до сусідного сільця Дубівки без образів. Однак при розборі церкви показалося много матеріялу лихого, так що купуючі зажадали в заміну додатку також образів. Тому я очевидно спротивився, бо старі образи і різьби зовсім слушно(?) заказав ординанят продавати і (…)*, знаючи, що в той спосіб недосвідчені люде затрачують нераз цінні діла штуки. А головно образи іконостасні і головний надпрестольний образ, не суть зовсім без смаку і не заслуговують на ім”я богомазів. Княгиня Тереса Сапіга (Коляторка) з Більча, висказала гадку, що образи дуже гарні і вложити їх треба до нової церкви, лише в нову різьбу. Маляр Шурма з Скали каже, що не видить в образах ніч цінного. Тому, не беруся тут рішати, яка(?) слушність, а хотів бим засягнути ради людей в таких річах більше авторитетних. За порадою д-ра Калитовського удаюся проте до Вп. пана професора з отсею прозьбою:

Чи не було би можливе, если би Вп. пан їхали в Росію через Скалу, щоб зволили на пару годин з Скали до Циган заглянути. Віддаленя на ½ години їзди кіньми.

Сли ні, то може хто інчий зі знатоків, припоручений нам ласкаво, міг би ті образи оглянути. А сли би оба повисші способи були неможливі, або не до вподоби, то може би В.п. пан професор позволили вислати собі до Львова, по парі образів, менче-більше того самого типу, а в кождій парі був би оден, що видаєся мені найкращий, а оден найгірший. По ласкавім перегляді одержали б ми образи назад до Циган, очевидно власним коштом.

Се моє прошеня. Умисльно прошу о ласкаву відповідь.

Остаю з високим поважанєм, залучаю низкой поклон високоповажной пані.

Дмитро Курдидик, руский парох.

(В Циганах п. Лосяч).

Р.S . Образи апостолів суть тим характерні після мене, що всі лиця мають вираз людей простих прм(?) робітників типових, особливо пробиваються в лицях сильні мускули. Тип всхідний задержаний у всіх апостолів.

Між дрібними образками (празників Господских) суть декотрі щодо краси, без закиду майже. На других лицях лихо віддані і не гарні. Напрестольний образ сострадания Пр.Бог(огородиці) мальований якимсь Лотацким з Озирян, має 104 роки, єсть добре захований й гарний.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871. –Арк.99-100 зв. .- Оригінал-автограф.).

 

№ 21

1906, лютого 20.-Краків.- Лист Івана Кревецького.

„Високоповажний пане професор!

У бібліотеці Академії наук подибав один автограф Анни Хмельницької, жінки Богдана, скопіював його і посилаю до „Miscellanea”. Tов. Гарасимчука побуде в Кракові до 10 марта, а потім хоче їхати до Варшави. Д.Чубек, бібліотекар в Академії наук, просить повідомити у Львові, що рукописей, які в каталогу не зазначені буквами opr. (оправлений) взагалі не висилаються з Академії, а коли до Львова вислано одно число (269 – якого я тут оказав), то тільки через помилку.

З глубокою повагою.

Іван Кревецький.

Kraków3, uł.Dietlowska,35.

20.ІІ.1906.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.10-11 .- Оригінал-автограф.).

№ 22

1906, березня 7.-Краків.- Лист Івана Кревецького.

„Краків. 7.ІІІ.1906.

Високоповажаний пане професор!

Посилаю коректу універсалу Хмельницької і опис самого документу і даю також можливу точну копію печатки Хмельницької. Дня 10 с.м. вертаю до Львова, але матеріял далеко ще не використаний. Треба буде по Великодніх святах вертати назад до Кракова.

Зістаю з глибоким поважаням Іван Кревецький.

Kraków, uł.Dietlowska, 35 ІІ.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.12 .- Оригінал-автограф.).

№ 23

1906, листопада 12.-Краків.- Лист Івана Кревецького.

„Краків, 12.ХІ.1906.

Високоповажаний пане професор!

Перепрошаю, що зараз не подав своєї адреси, одначе тільки нині дістав я стале помешканя (uł.Krowoderska,19.I p.). Тепер копіюю справозданє польських комісарів з переговорів в Андрусові, що обіймає повних 46 сторін in folio. Вeчорами заходжу до Академії і роблю огляд польських журналів. Ягайлонська бібліотека з причини порядкованя замкнена.

З глибоким поваженєм .

Іван Кревецький.

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.13 .- Оригінал-автограф.).

 

№ 24

1907, до 18 січня.- Київ.- Телеграма І.Кревецького.

„Wistnyk zakryty za wrednoje naprawlenie. Knyzka ne skonfiskowana. Kreweckyj.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.84 .- Оригінал.).

№ 25

1907, до 18 січня.- Київ.- Телеграма І.Кревецького.

„Nyni czetwer niczju truszeno Radu, Wistnyk, Pawłowskoho, Czykałenka, Hrinczenka, Drahomanowa, Kosacziw, Jaroszewskoho, Syni(c)koho. Okrim Pawłowskoho wsich aresztowano. Wsi rukopysy Rady, Wistnyka, czast knyzok Spilky zabrano, nelegalszczyny ne było. Radu wydajemo. Dalszcze szczo robyty. Kreweckyj.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.85 .- Оригінал.).

№ 26

1907, до 18 січня.- Київ.- Телеграма І.Кревецького.

„Czykalenka wypustyly. Kreweckyj.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.86 .- Оригінал.).

№ 27

1907, січня 18. – Лист Івана Кревецького.

„Високоповажаний пане професор!

В доповненє до телеграми подаю, що зроблено ревізії й арештовано ще : М.Лисенка, О.Степаненка (з книгарні), Гр. Коваленка (Сьогобочного), Пахаревського, К. Стеценка. Крім того, трушено сеї ночі у Гулака, Федорченка, О. Шликевич, Сергія Шемета.

Завтра – позавтра піду на поліцію за нашими рукописами – чи видеру їх, не знаю. Тут зачало на конституцію; сподіваємося закритя „Ради” нині – завтра. Коби хоч Л.Н.Вістник вийшов ціло. Про цілу аферу подаємо допись до „Діла”.

З глибоким поважанєм.

Іван Кревецький.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 567. –Арк.14 .- Оригінал-автограф.).

 

№ 28

1907(?).- Львів.-Лист Григорія Веселого.

“ Вельце шановний пане добродію!

Переизджаючи через Лемберг з дачи в Париж, не могу … на собі, аби , користаючи з годинного перестанку на дворці, не написать Вам, яко світочу нашої української ватаги, отих пару слів. За тиждень буду вертав из Франции, отшукаю Вас. Може або може більше буде до шмиги, если Ви напишете до мене под адресою: В Подольскую губернию, Могилевский уезд, поштовая станция Немирич. г.Гр.В.

Діло ось в чом. Я мав на днях прикмету, розговоритись добре с впливовими русскими в Киеві о этнографическом “зЬздЬ”. Одна з больших риб сказала :” Нам украинского смЬтья ( sic!) не нужно,- оно Краковской Академии годиться. Если украинские сепаратисты отказались от Руси, пусть пропадают, оттятой(?) галузь не спасешь, она вся усхнет. Гнили нам також не надо!”

З того очевидячки торопаємо ми, бунтари, що украинских рефератов не буде в Киеві.Чорт їх бери! Нема виходу – тілько Академия Краковская одно спасение, нам вже сусідско з Польщею жить и погибать, сами не остоимось! Скличте Ваших українців в Галиції и дайте відповідь, що нам ділать.

Кондуктор звонить первий раз. Кончу – спішу віддать в ящик(?).

Моє шанованьє.

Григорій Веселий из Немирича а.в.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871.-Арк.31.-Оригінал-автограф.).

№ 29

1908, квітня 4.-Лозанна.-Лист Петра Карманського.

„Хвальнa редакціє!

Отсе висилаю невеличку роботу про Кардуччого в надії, що вона не зайва для читачів, особливо закордонних, де про Італію знають не так багато.

Долучую марку на відповідь, чи моя стаття дістала апробату і коли піде до друку.

З належною пошаною.

П.Карманський.

Льозанна, Villa Central, 4/ІУ.1908.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871. – Арк.103. – Оригінал-автограф.Цього листа писано на поштовій художній картці.Адреса :”Австрия-Львов.В.П.проф. Михайло Грушевский; Чорнецького, 26- Osterreichische Galizien, Lemberg.).

№ 30

1908, грудня 14(1).-Вільно.-Лист А.Сметони.

“Вильна.

1/14 декабря 1908 г.

Многоуважаемый профессор!

По совету доктора Басановича осмелюсь обратиться к Вам с одной просьбой. Дело вот в чем. В последнее время отношение польського мещанского и дворянского общества к литовской народности делается просто невыносимым. Местные польские газеты, выходящие в г. Вильне, усиленно проповедуют пропаганду в польськом националистическом духе, в особенности “Goniec Wiłeński “ и “Kurjer Litewski “ готовы к услугам ендеков. Стоит одной из этих газет очернить литовского пастыря, как он вдруг по доносу высылается в белорусский приход, а в литовский приход присылается ксендз, не знающий литовского языка и пропитанный польским шовинизмом. При этом польская печать не принимает никаких возражений, протестующих литовцев, делающих истинное освещение событиям, помещаемым в польских газетах. Недавно было несколько случаев (в Ковне), когда поляки, будучи в большинстве в обществе св.Иосифа, на собрании этого общества запретили своим членам литовцам говорить по-литовски. Польские ксендзы и помещики посылают учительниц девушек в литовские деревни обучать детей литовского крестьянина польскому языку. В Вильне польское духовенство, в руках которого и находится власть, не допускают литовского языка ы костелы. Обо всех этих событиях много пишется в литовских газетах, но о них знает только литовское общество. Голос литовской печати не доходит до слуха других народностей. Мы уже убедились, что поляки начинают считаться с литовцами только в том случае, когда о их националистических стремлениях узнает русское или немецкое общество. Так вот и решили мы с этого момента обратиться к русской и немецкой печати с целью розоблачить тщательно прикрываемые поляками факты, свидетельствующие об их поведении с литовцами. Нам известно, что в Австрии выходит журнал “Ruthenischе Revue”, издаваемый в защиту русинской народности. Литовцы желали бы воспользоваться этим органом для выяснения польско-литовских отношений в Литве. Ввиду этого я и обращаюсь к Вам с просьбой указать мне адрес “Ruthenische Revue” и переговорить с редактором этого журнала, не найдет ли он возможности поместить в этом органе статью и известия из Литвы, характеризующие положение литовцев и агрессивную политику поляков. Во-вторых, не согласится ли редактор “Ruthenische Revue” присылать мне издаваемый им орган в обмен литовской газеты “Viltis”, которой редактором и издателем состою я. Если бы это оказалось неудобным, в таком случае прошу Вас сообщить цену этого журнала, а деньги я вышлю по почте по указанному адресу. С другой стороны, я желал бы в издаваемый мною газете познакомить читателей о русинской народности, об отношениях к ней галицийских поляков. С этой целью просил бы Вас указать русинскую газету, освещающую лучше других положение русинов в Галиции и политику поляков. При этом посылаю один номер издаваемой мною газеты “Viltis”.

Примите уверение в уважении к Вам

А.Сметано.

Мой адрес и адрес редакции “Viltis”: Вильна, Мостовая ул., д.№ 1.

NB . Происхождение письма прошу сохранить в тайне.”

(ЦДІА України у Києвї.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871.-Арк.266 – 267 зв. – Оригінал-автограф.).

№31

1910, січня 10( 1909, грудня 24).-Остріг.-Лист Миколи Волинського.

“Вельмишановний добродію редакторе!

Будьте ласкаві, розтлумачте мені, чи можу я одержувати в 1910 році Ваш журнал “Л.Н.В.” за 6 крб. Я –гімназист, но це Ви можете знати тільки “неофіціяльно”, бо гімназисти не мають права одержувать журнали або часописи. Для відповіді посилаю в цім –таки листі марку (7 коп.).

С поважанєм

Н.Волинский.

Адреса на другім боці:

Адресат: г. Острог Волынской губ., Новое местечко, д.Градска

Н.К.Волынскому.

24 дек. 1909 года.”

(ЦДІА України у Києвї.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871.-Арк.266 – 267 зв. – Оригінал-автограф.).

№ 32

1910, квітня 1.- с. Михалковці під Острогом. – Лист Дмитра Марковича.

“1 квітня 1910 року

с.Михаловці.

Шановний Михайло Сергієвич!

Засилаю Вам моє оповідання “Весна”.

Зміст ІУ книжки уже Ви оголосили, а тому, думаю, що мій твір не попаде, тоді я прошу надрукувати у У книжці.

Я задумав писати мемуари й вибрав форму автобіографії, бо мемуари ухоплюють тільки поодинокі часи і часто автор не угадає, які часи цікавіші, а автобіографія йде рівно, усе захоплює.

Чи Ви згодні друкувати у “ЛНВ”?

І чи можна було, щоб я не зразу Вам усе готове дав, а по мірі готового частинами по 2 чи 1 ½ аркуши? Будьте ласкаві напишіть, як Ви думаєте. А може усьо й не треба? Вітаю Вас з Великодневими святами.

З повним поважаннєм, готовий до послуг

Д. Маркович

Адреса: (…)* гор.Острог

(…) простой(?) ст. Ю.-З. ж. д. Оженин.

Ще два слова. З другого боку автобіографію пишуть крупні, великі діячі громадські. Я ж не такий, а мене соромить це, мені здаєця, що це буде якесь самохвалство, сам себе звеличив і про себе пише.

Ця думка мене затримує, бо я вже давно хотів писати и ставав уже , але знову залишав. Може Ви подумаєте, що інче, себто мемуари, але…але я нічого видумати не можу. Хотів був, не сидячи на одному місці подовгу, я не був довго громадонином і тільки приставав, бачив, дещо ( мало) – робив й усего життя громади не міг захопити. З другого боку наш розвій йшов поруч з великоруським, перша думка була серед великорусів, ця література нас виховала; нас, кажу, старих и думаю життя до 70-х років й нам цікаве великоруське. Одним словом й хочу писати и боюся, страшенне боюся, боюся себе випихувати на люде. От добре було б побачитися? Як це зробити? Я слабий тепер. Ви їздите через Здолбунів и брати може б кони з Оженина, наскочили (?) до Михалковець? А? Треба тільки за день телеграфувати, яким потягом їдете. Я коней вишлю. Усего 8 верстов до мене. А? Чудова штука б була оце б й справді празник був старому. А коли ні, то звістіть мене, коли Ви буваєте у Києві – може я туди перебіжу нарочито Вас бачити і поговорити.

Ваш Д. Марк(ович)”.

 

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871.-Арк.147.-Оригінал-автограф.)

 

 

*)Незначний фрагмент тексту не прочитується.

№ 33

1913, квітня 16.-Львів.-Лист Івана Боберського.

„Високоповажаний пане професоре!

Пан др.Р. передасть письмо до підпису. Прошу прочитати ласкаво і на коли можливо підписати. Ваш підпис зробить письмо ще більш важним. А се просьба, від котрої майже все залежить. Зробили ми много, але ще більше бракує.

З повним поважанєм.

Проф. І.Боберський.

Львів, 16.ІУ.1913 нов.ст., середа.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 349. –Арк.1 .- Оригінал – автограф.).

№ 34

1913, липня 25.-Львів.-Лист Івана Боберського.

„Львів.25.УІІ.нов.ст.1913.

Високоповажний пане професоре!

В імені товариства „Сокола-Батька” у Львові осьмілююся віднестися до Високоповажного Пана професора з просьбою.

Товариство хоче видати пам”ятну книгу про 20-літню свою діяльність, подати характеристику свого розвою, опис І.Краєвого здвигу з 300 сьвітлинами зі своєї роботи в краю і в столиці, і кілька статей, які би надавали напрям роботі на полю фізичного вихованя у нашого народу. Пан др. Раковський передав нам статтю про вплив фізичного виховання на вихованє характеру, п. О. Грицай дав гарний начерк про історію фізичного вихованя в Європі, а др. Мервак про рухавку а здоровлє і много інших написало свої уваги про тілесні вправи і спорт.

А тепер наша просьба: чи би Високо Поважний пан професор не були ласкаві написати для тої пам”ятної книги статейку з нашої історії, цілком коротку,(приміром около 150 стрічок „Діла”) і чи би Високо поважний пан Професор ласкаві глянути оком на перебіг нашого народного життя – буття з такої точки:

Однодушностию і карностию годі нам величатись. Розвязка трагедії наступила така, яку стяг був собі нарід, з котрого девізом було:”Що голова, що розум”; живемо ладом усобиць княжих і гетьманських ,лише при інших депозиціях. Карности не принесе нам ніхто. Мусимо її у себе виховати і розпочати се належить від молодості.

Ся книжка пійде в кождий дім, она має вияснити ціль тілесних вправ, дати напрям розбіжним гадкам. Вказівка про наші хиби народні, поважно висказана, в намірі викликаня поступу, вийти може найліпше з уст Високо Поважаного пана професора яко того, що приглянувся найосновніше розвоєві організацій нашого народу.

Чи можем просити о таку коротку, загальнотриману сьтатетйку, що вказує на головні доби нашого життя і ставляє жаданя до вихованя народу? Або щось подібного?

Чи могли би ми просити о ню на 30 серпня*, не пізніше?

Прошу дарувати нашу сьміливість, що трудимо і забираємо час, але після нашої гадки така вказівка в”яжеся дуже з діяльностию нашого товариства і причиниться до поступу в роботі.

З повним поважанєм.

Іван Боберський, голова „Сокола-батька”.

Львів, Супінського, 28.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 349. –Арк.2-6 .- Оригінал – автограф.Відзначене нами знаком (*) слово “серпня” виправлено на “вересня”).

№ 35

1913, серпня 4.- Відень. -Лист Івана Боберського.

„4/8.1913.

Поклін з Андрійєвої вистави, з Відня. І .Боберський.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 349. – Арк.7 .- Оригінал – автограф. Листа писано на картці із зображенням кінного рицаря, що стоїть на березі ріки. Адреса:”Ostgalizien. Високоповажаний пан професор др.М.Грушевський.Криворівня.”Поштовий штемпель:”Ясенів Горішній”).

№ 36

1913, серпня 8. – Зальцбург(?). - Лист І.Боберського.

“ Gastein, 8/8 1913.

(Salzburg)

Поклін і привіт з подорожи позваляє собі переслати В.пов.пану професорові І. Боберський.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 349. – Арк.8-9 .- Оригінал – автограф. Листа писано на картці із зображенням мальовничого міста під горою. Адреса:”Ostgalizien. Високоповажаний пан професор др.М.Грушевський. Криворівня.”Поштовий штемпель:”п(оштовий) п(остерунок) Ясенів Горішній”).

№ 37

1913, серпень.-Лист І.Боберського.

„Позволю собі пояснити !(?).

Моя адреса від 2/8-30/8.1913. Joh. Boberskyj. Neumarktl krain.

З глибоким поважанєм. І.Боб(ерський).

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 349. – Арк.11 .- Оригінал – автограф. Листа писано на картці із зображенням Львова. Адреса:” Високо поважаний пан професор др. М. Грушевський. Криворівня.”Поштовий штемпель:”п(оштовий) п(остерунок) Ясенів Горішній”).

№ 38

1913,серпня 30.- Відень.-Лист І.Боберського.

„Відень

30/8.1913.

Посилку І.Б.одержав.Дякуємо щиро за труд.

З глубоким поваж(анєм).

І.Боберський.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 349. – Арк.12 .- Оригінал – автограф. Листа писано на картці із зображенням Відня:”Wien I.K.K. Volksgarten und Hofmuseen”. Адреса:” Ostgalizien. В. поважаний пан професор др. М. Грушевський. Криворівня.”Поштовий штемпель:”п(оштовий) п(остерунок) Ясенів Горішній”. Цей штемпель закрелено очевидно рукою поштапря і написано:”Lwów; Tamuskiego,6”).

№ 39

1913 – с. Піщане Золотоніського повіту Полтавської губернії. – Лист Олександра Жежеліовського.

„Добрейший Михаил Сергеевич!

Будьте настолько добры, не откажите мне в моей покорнейшей просьбе, которая заключается в следующем: я свой род веду от знаменитого полковника малороссийского Крапивенского козачьяго полка Филона Джеджелия. Так вот, для того, чтобы доказать свое потомственное дворянство и быть внесенным в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии по Золотоношскому уезд, я должен согласно требования Департамента герольдии, представить следующие документы:1) документ о том, был ли действительно Филон Джеджелий полковником Крапивенского полку, следовательно мне необходимо представить в Герольдию копию универсала Богдана Хмельницкого, гетмана козацкого, о назначении Филона Джеджелия полковником, а потом мне необходимо иметь документ о назначении сына Филона Джеджелия Ивана Филоновича Джеджелия наказным сотником Песчанской козацкой сотни. Зная прекрасно Вас как великого нашего украинского историка (так как 7 1/2 томов Вашей почтенной истории моей родины Украины имею в своей библиотеке), написавшаго нашу украинскую историю на основании строго проверенных документов, я решил обратиться за вышеозначенными документами к Вам, дорогой Михаил Сергеевич, и покорнейше просить Вас, если указанные документы имеются у Вас, не отказать сообщить мне, сколько я должен выслать Вам денег для снятия копии с просимых документов, и засвидетельствования их законным порядком. Если же таковых документов у Вас не имеется, то не откажите сообщить мне в каких российских архивах я могу их добыть, и где эти архивы находятся, а также не откажите сообщить, когда выйдет из печати вторая половина 8-го тома Вашей украинской истории. Жду от Вас, добрейший Михаил Сергеевич, на мое настоящее письмо вполне благоприятного и скорого ответа, в ожидании чего, остаюсь глубоко Вам преданный Александр Павлович Жежелиовский.

Мой адрес: Россия, Песчаное почтовое отделение Золотоношского уезда Полтавской губернии. Александру павловичу Жежелиовскому.

Р.S . У меня имеются следующие документы своего рода: метрика священника Песчанской Троицкой церкви Феодора Ивановича Джеджелия (сына сотника Ивана Филоновича Джеджелия), его сына, священника той же церкви Феодора Феодоровича Жежелиовского (переменившаго свою фамилию из Джеджелиев на Жежелиовского, учась в латинских школах), его сына, свяшенника той же церкви Василия Феодоровича Жежелиовского, его сына Степана Васильевича Жежелиовского (бывшаго сотеенаго писаря, а потом возного), его сына, моего деда Леонтия Степановича Жежелиовского, губернского секретаря, его сына Павла Леонтьевича Жежелиовского, моего отца. Как видите, добрейший Михаил Сергеевич, недостает только документов Филона и Ивана Джеджелиев, и я вполне надеюсь, что у Вас, как в знаменитого историка, эти документы есть, а если нет. То Вы знаете, где их достать. С глубоким почтением имею честь остаться Ваш покорный слуга Александр Павлов. Жежелиовский.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 304.-Арк.92-94.-Оригінал. Машинопис. Виділені курсивом фрагменти тексту вписані автором листа від руки).

 

№ 40

1913, вересня 20.- Прудентополіс (Бразилія).- Лист о. Рафаїла Криницького.

“У Прудентополі

20/9-1913.

Вседостойний пане професор!

 

В одній справі вельми важній удаюсь до Вас, Вш. пане професор, щоб в справі народній -українській, могли б мені подати раду.

В надії, що справді дістану інформації, я відваживсь таки Вас просити. Справа представляєсь так:

Від 5 літ працюю яко місіонер над українцями, що приїхали сюди з Галичини у Бразилію. Праця сама душпастирська вельми тяжка –не до увіреня народові, у Європі живучому. Від 3 літ взявся я до редаговань релігійної часописі ”Місіонер в Бразилії”, а від року пишу просьвітну часопись ”Працю”. Так (…)*- друге печатаєсь у Прудентополі – найбільшій українській оселі. Більше часописей у нас, на українській Парані. – нема! Се і стидно, та не винувати туто нікого, як радше брак інтелігентних сил – учителів фахових і т.д. с причини , що український нарід не гуртуєсь так, як треба – або як у Канаді, Сполучених державах, народ організуєсь. У Бразилії, в Парані, де осілось найбільше русинів, до 45000, одинаками, що ведуть нарід, суть католицькі священики, так мирські, як і монахи-василіяни, з Галичини туди прибувші. А світської інтелігенції – дасть Бог! Нема – а священикові серед обставин тутейших годі ділом просьвітним занятись, як слід, бо душпастирська праця не дасть. Конем треба об’їздити оселі – товчась на ньому 7, 8, 10 миль.

Мимо сего я збираюсь, радше хочу піднятись (?) одного діла та прошу о пораду. Хочу писати історію еміграції русинів – українців у Бразилію від її початків по (…)* – до часу, коли буде готовитись праця друкарська. Як мені до сего зібратись, яким способом, себто в якім порядку писати, не знаю. Більших осель українських тут у Парані єсть кільконадцят – ріжні колонії повставали в ріжних роках – тоді, коли прибував нарід. Чи брати кожну оселю зокрема, чи йти за літами і після хронологічного ладу – братись до опису.

Правительство бразилійське дасть мені дозвіл до своїх архівів, де переховуються акти еміграційні, а з тих жерел –будь – що –будь, бо конче черпати треба!

Щоб Вш. п. професор могли мені дати потрібні інформації, я зволю представлять Вам бодай коротку статистику української оселі у Бразилії. Статистику точну ми готовимо, на жаль, досі не скіньчено, а робимо її в тій цілі, щоб опісля предложити Римові та просити о креоване руського єпископства в Парані. Годі нам належати під власть латинських-бразилійських єпископів, що нашого обряду не розуміють, а тим самим не вдоволяють нашим потребам. У Бразилії український нарід осівсь тільки в 4 провінціях: Парана- Rio Grande do Sul – San Paulo – Santo Catharine . Найбільше українців єсть в провінції Parana, тут осілось на 23 більших оселях, а кромі того, по иньших 3 провінціях замешкали другі, хоч в меншім числі.

1) Чи в історії переселеня нашого народу у Бразилію сягнуть єще в р.1820, коли то перший раз створено дорогу для русинців, щоб заселяли землю, надатну під обсів і т.п.? Чи противко сягнути літ рр. 1894-5 – і дальші – відколи їде народ український?

2) Чи з ілюстраціями? Знимки фотографічні маю многі – з різних осель українських, в різних часах зняті, пр.: під час рубаня дерева, при управі червементе , плянтації кави, під час жнив, українські школи, церкви і т.д.

3) Чи писати її тільки в нашій мові, чи наполовину українська і бразилійська? Єсли б в українській, то тут не печататиму(?), але в Галичині, в Жовкві, або в товаристві Шевченка?

4) Чи в описі держатись літ як поступало переселенє, чи за поодинокими оселями? Я вже від літ(?) пишу про оселі наші українські у ”Місіонері”, що виходить в Прудентополіс, котрий сам редагую, але те все побіжно. Попрошу сказати, не знаю як , бо треба показать, порадити, скритикувати. Проте, хотячи забиратись(?) до опису історії переселеня українського народу у Бразилії, треба б ради – то я о неї прошу Вас, надостойний пане професор!

Буду вдячний, если одержу відповідь у далеку сторону – бразилійську Україну. І тут серед лісів гомонять пісні українські, у церквах –наука українська, а у ній проповідуємо Христа любити і народ любити свій. Хочби нас бразиліяни хотіли – то й хочуть здегенерувати –не даємось і не дамось!

Очікую відповіди та спаси Біг, вже вперед кажу, з належною пошаною для Вашої достойної особи.

о. Рафаїл Криницький.

Ч.с.в.в.

Адреса: Brasil – Parana

Padre Raphael Krynickyj,

Misionario rutheno

Prudentopolis.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 571.-Арк. С.1-5.-Оригінал- автограф.).

——

*)Незначний фрагмент тексту не прочитується.

№ 41

1913, вересня 23.-Лист Андрія Ніковського.

Андрій Ніковський.

Глибокошановний Михайло Сергійовичу!

Ваші слова з приводу ювілею Івана Франка в ІХ книжці „Л.Н.Вісника” окрім художніх прикмет мають ще те значіння, що в стислій формі характеризують красно й особу ювіляра. З огляду на те, що звичайно ювілейна література потребує для ясності й загальних та стислих висновків, думаю, що й для читачів “Ради” корисно буде з Вашою статею познайомитися. Тому прошу, глибокошановний Михайле Сергійовичу, Вашого дозволу передрукувати в “Раді” Вашу статтю, натурально з приміткою, що стаття передруковується з “ЛНВ”.

З щирим і глибоким до Вас поважаннєм, готовий до послуг

Андрій Ніковський.

23/ІХ-1913 р.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308.-Арк. С.45- 45 зв.-Оригінал – автограф. Підкреслені слова видрукувані на картці, на якій написано листа.).

№ 42

1913, грудня 27.-Лист Андрія Ніковського.

”Глибокошановний Михайле Сергійовичу!

Дуже прошу Вас вибачити, що не можу виконати своєї обіцянки –прийти до Вас сьогодня. З 4-ох годин мучить мене напад лихоманки, і я просто не в силі перед люде з’явитися.

З щирою пошаною.

27/ХІІ-1913 р.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308.-Арк. С.46.-Оригінал – автограф.

№ 43

1913(?). Одеса. – Лист Андрія Ніковського.

„Вельми поважаний пане редакторе!

О.І. Кандиба (О.Олесь) писав якось мені, що „Л.Н.Вістникові” потрібна статя про другу книжку поезій А.Кримського ”Пальмове гілля”. В своєму листі він радив мені між іншим написати таку критичну статтю й заслати до редакції „ЛНВ”. Написавши більше половини критичної статті, я почав вагатися, бо прийшов до цілком негативних витсновків про поезію А.Кримського. Стаття, яка потребує іще біля себе роботи, тим часом лежить, бо я не знаю – хто ж її надрукує?

Мій погляд на поезію А.Кримського є такий: поезія з коментарями, поезія, яка потребує коментарів – не є поезія. А.Кримський –поет середнього розбору, поет, яким може бути кожна людина, що знає теорію віршування. Екзотична мантія А.Кримського на ділі пошивається у звичайний жилет ученого.

Вищенаведене – не є зміст моєї статті, а також і не план її. Ці погляди в статті зм’якшені, але загалом за Кримським не визнається особливого поетичного хисту. Щоб моя праця по обробленю статті не була марною, я потурбую редакцію проханням написати мені: чи може редакція приняти негативний погляд на поезію Кримського, чи ні?

Звичайно, що далі все залежатиме від того, як буде написана моя стаття і відповідь редакції, в якій би вона визнала можливою таку статтю у “Л.-Н.Вістнику”, ні до чого її не зобов’язує.

Отже, прошу Вш. редакцію написати мені відповідь на моє трохи кумедне запитання, яке власне походить з бажання знати, чи слід, чи варто розпочинати серйозну працю над статтею.

Із щирим поважанням Андрій Ніковський (Василько).

Одеса, Троицкая ул., д. № 17, кв.3.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 308.-Арк. С.47-48.-Оригінал – автограф.

№ 44

1913 р. (?)- Київ.- Лист Наталі Полонської-Василенко.

“Глубокоуважаемый Михаил Сергеевич.

Позвольте снова побеспокоить Вас моей просьбой: недели 3 тому назад я была у вас и просила разрешения переснять некоторые рисунки, помещенные в книге “История Украины” для моего ”Историко-бытового атласа”. Я прилагаю список 7-х рисунков, которыми я бы желала воспользоваться; вместе с тем я была ба очень благодарна Вам, если бы Вы нашли возможность дать мне оригиналы этих рисунков, я бы в самый короткий срок их пересняла и в полной сохранности вернула Вам.

Кроме помещенных в этом списке рисунков я думала взять еще несколько, но не поместила их снова(?) потому, что сбилась, если(?) в книге видим (?) хорошо и можно прямо переснять из нея. Конечно, я не буду помещать все рисунки, внесенные в список, так как здесь много совершенно одинаковых(?), но я надеюсь, что хоть несколько рисунков Вы найдете возможность дать мне в виде фотографий и ими я и ограничусь.

Прошу Вас принять уверения в искреннем глубоком момем уважении.

Н.Полонская.

№ 50, 51 Византийская паволока.

170 Дмитрий Вишневецкий.

173 Козак побідник.

176 Запорожцы.

190 Запорожцы на иконе Покрова.

212 Запорожцы.

237 Петр Сагайдачный.

246 Козаки.

293 Адам Кисель.

314 Палииха с внуками.

303 Бандура Мазепы.

325. Ложка Мазепы.

329. Настя Скоропадская.

340. Булава.

342.Пернач.

352.Академия и студенты.

Все рисунки, внесенные в список, так как здесь много совершенно одинаковых (?), но я надеюсь, что хоть несколько рисунков Вы найдете возможность дать мне в виде фотографий и ими я и ограничусь

Прошу Вас принять уверения в искреннем глубоком моем уважении.

Н.Полонская.

Киев, Мостовская, 30, кв.2; Нат. Дмитр. Полонская..

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 304.-Арк. 78.-Оригінал.).

 

№ 45

1927, червня 6.-Казань.-Лист Віри Харлампович.

„Глубокоуважаемый Михаил Сергеевич!

Давно я к Вам не писала, но часто вспоминаю, и очень была обрадована, когда К.В. передал мне Ваш поклон. Здоровье мое по-прежнему плохо. Теперь положение ухудшилось тем, что страшно ослабело зрение, читать совсем не могу, но пишу. Относительно Кон. Вас. ничего нового сообщить не могу. Ждала октябрьского юбилея, но пока не вижу никакого улучшения в его судьбе. Дети состоят при своем деле. Старший освобожден вчистую от военной службы, младший – студент университета курса Лесного института. Ему необходима справка о том, что его отец состоит академиком УАН, иначе требуют плату за учение. Михаил Сергеевич, простите, что вновь беспокою Вас просьбой о присылке справки, а иначе придется платить, что нам невозможно. Привет Вашему семейству.

С совершеннейшим почтением.

Вера Харлампович.

Казань, Перетечная. 6.УІ.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 871.-Арк.313.-Оригінал-автограф.).

№ 46

1927, червня 15. – Лист Віктора Юркевича.

”Вельмишановний Михайле Сергійовичу!

Зараз я переглядав свої чернетки і відновив в пам’яті дещо з тої роботи. Польський вістовий стовбець 1651 р. вибирали під керуванням Володимира Степановича – я мусив просити тоді Вас допомогти мені, бо не встигав закінчити все намічене; і випадковість роботи, і спішність її могли відбитись на виконанні – це моя вина. Матеріяли походу Радзивіла, про які я згадував, містяться в стовпці польських справ за 1651 р.ч.7 – посольство Старого, вісті Лазарева. На всякий випадок прошу передати до Вас чорнетку попередньої виборки, хоч білова робиться з оригіналу і, скільки пам"таю, де в чім доповнена до посольства Протасьєва (пол. спр.1650 р., ст. 4-8), то чорнетки у мене немає, але я згадую, що вибірку робив уважно, маючи від Вас спеціяльне завдання в цій справі, шукав ( але марно) звісток і в вістовому стовпці 1650-го, але можливо, ще дещо там і є, чи в стовпці 1651 р. ( вістовому ч.1). Але Соловйов здається цих вістових стовпців не використовував, отож важко сказати: де він взяв ті відомості, що подає. Чи трапилися Вам, Михайло Сергійовичу, серед наших виписок відомості про посольство Кравченка? Сповіщаю Вас про свої згадки листовно, аби не турбувати Вас відвідуванням, але в разі потреби прийду до Вас, куди Ви накажете.

15.УІІ.1927. З пошаною до Вас. В.Юркевич.”

(ЦДІА України у Києві.-Ф.1235.-Оп.1.-№ 855.-Арк. 1.-Оригінал-автограф.)