Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

З епістолярної спадщини київського митрополита Йосифа Рутського

Київський унійний митрополит Йосиф Вельямин (Рутський) (1614-1641) належить до найвизначніших діячів УГКЦ за всю її історію. Його життя і багатогранна діяльність далеко не вповні висвітлені дослідниками і однією з причин цього є брак джерел. Під час кверенд в архівах Польщі ( у даному випадку – в АГАД (Архіві Головному Актів Давніх у Варшаві) та відділі рукописів Національної Бібліотеки у Варшаві) нам вдалося знайти ряд важливих документів з історії Української Православної та Української Греко-Католицької Церков , які поступово уводяться до наукового обігу. Зокрема, на сторінках “Ковчегу”(ч.2) нами було видруковано вісім листів унійного митрополита Антонія Селяви(1*).

На сторінках нинішньої статті продовжуємо розпочату справу. Нижче наводяться 5 листів митрополита Йосифа Рутського, що охоплюють 1615-1636 рр. Три з них були адресовані князю Криштофу ІІ Радзивилу (1585-1640 рр.), польному гетьманові литовському (з 1635 р.- великий гетьман литовський), одного з найвидатніших представників панівної еліти Речі Посполитої і вождів протестантського табору цієї держави.Детальніше про князя Криштофа ІІ ми вже писали (2*). Один лист було адресовано родичеві князя –Каролю Радзивилу, крайчому Великого князівства Литовського, а один – представникам Великого князівства Литовського на вальному сеймі Речі Посполитої, які зібралися у Слонімі. Всі ці листи є оригінальними, завіреними митрополичою печаткою, а два з них (№№1,4) навіть підписані Йосифом Рутським (Відповідний фрагмент тексту виділений нами підкресленням). Перший з цих листів є найважливішим з точки зору значимості тієї справи, про яку йшлося. Митрополит прагне добитися підтримки від литовських представників на сеймі, щоб вони посприяли реалізації старої обіцянки уряду Речі Посполитої – повного зрівняння в правах грекокатоликів з римокатоликами, в першу чергу надати місце в сенаті грекокатолицькому митрополиту.Довідуємося також, що це клопотання митрополит Йосиф порушував ще на передсеймових повітових сеймиках Великого князівства Литовського.

По- своєму важливі і наступні листи, особливо № 2. Тут мова йде про нащадків попередника Йосифа Рутського на митрополичому престолі Іпатія Потія і власне самого Іпатія Потія, котрого Рутський називає “великим чоловіком”. Тут містяться й унікальні дані про берестейського підсудка Потія –сина покійного митрополита та його сина (митрополичого внука) Ярослава Потія. Виявляється син митрополита на недавньому сеймі віддав свого сина Ярослава на навчання при дворі князя Криштофа ІІ. Йосиф Рутський з свого боку рекомендує князеві молодого шляхтича і тепло про нього відгукується. Цікавим є для істориків Церкви та культури те, що в культурному гуртку при дворі протестанта – князя Криштофа ІІ навчалися як римо- і грекокатолики, так і лютерани , кальвіністи й протестанти інших номінацій, зокрема брати Арцішевські, і навіть православні. Відомий зокрема лист київського православного митрополита Йова Борецького від 13 (3) жовтня 1629 р., в котрому він просив Криштофа ІІ про прийняття на навчання при князівському дворі свого старшого сина Стефана і сина шляхтича – запорозького козака Михайла Зубовича – Білаша(3*) .

У інших листах мова йде про справи меншого значення, насамперед про вирішення конфліктів, які виникали внаслідок посягань на митрополичі маєтності з боку урядників князів Радзивилів. Ці конфлікти мали, на жаль, досить тривалу традицію. Так, у додатку під № 1 наводиться лист київського митрополита Михайла Рогози, який скаржився на кривди, що йому чинив “смоленський” (вірніше –смолевицький ) урядник Радзивилів , пан Ян (Іван) Невяра, котрий у церковному лісі пограбував 40 бджолиних бортей. З роками конфлікт не пригасав.У листі № 2 мова йде про очевидно цю ж пущу біля Прилеп на Минщині, де браконьєрствував князівський урядник пан Горлинський. Судячи з листа № 4 це звернення мало позитивні наслідки і князь Криштоф ІІ доручив писарові земському минському провести розмежування між митрополичими маєтностями (під Прилепами) та князівськими ( під Смолевичами), а також написав до свого представника пана Снолинського у цій справі. Відчуваючи однак недостатність цих заходів, митрополит (тим більше, що був хворим в даний час і не міг особисто приїхати на Минщину) просив про відповідне розпорядження князя до іншого його представника, пана Гладкого, (Снолинський вже виїхав із Смолевичів), щоб справа розмежування була належно завершена.

Лист № 5 подає важливу інформацію про перенесення церкви в с. Березовці ( в маєтностях Кароля Радзивила, очевидно на Новогрудщині) на нове місце і дозвіл на це митрополита. Водночас митрополит пропонує князеві сконтактуватися у цій справі з ігуменом новогрудського монастира та світським намісником митрополита. Міститься у цьому та інших листах додаткова інформація, насамперед про ітінераріум митрополита, тобто про маршрут його пересування з точної вказівкою дат (Перемишль,Прилепи, Володимир-Волинський, Рута), про намір поїздки з Рути на сейм до Варшави через Волинь (1636 р.).

Ще два листа митрополита подані нами в регестах, бо через брак часу не вдалося зробити їхні точні копії. Вони були адресовані Томашу Замойському,воєводі подільському (1618-1619), київському (1619-1628), майбутньому коронному канцлеру (1635-1638), а також Миколая сенявському, що був коронним крайчим (1620-1628) і коронним підчашим (1628-1636). Дані листи стосуються цікавих епізодів історії УГКЦ на Поділлі (Шаргород) та в Закарпатті.

Не менш цінними є й документи, які вміщені нами у додатках. Це – згадуваний лист київського митрополита Михайла Рогози, у котрому до речі містяться посилання на привілей на митрополичу маєтність під Смолевичами (Прилепську маєтність?), даний ще королем Речі Посполитої Олександром (помер у 1506 р.). Документи № 2-3 –це листи холмських грекокатолицьких єпископів Атанасія Пакости і Мефодія Терлецького. У першому було тільки стисле повідомлення про прибуття владики Анастасія до Замостя і він просив князя Томаша Замойського трохи почекати у своєму родовому гнізді, щоб не розминутися. Владика Мефодій у листі до литовського підканцлера Льва (Леона) Сапіги сповіщав про отримання від нього листа під датою 10 березня із Слоніма. Лист прибув до Терлецького у Холм якраз на Великдень і він єпископ поспішив дати відповідь, у котрій рекомендував Сапізі свого представника , старого священика Симеона Йоцкевича Старовського. Тут є унікальне свідчення про посилання єпископом Мефодієм його коштом студентів для навчання в Рим. Врешті, ще один документ складає неабияку джерельну цінність. Цього разу вже йдеться про відому місію єрусалимського патріярха Теофана і відновлення ним Української Православної Церкви. Цей стислий лист, писаний невідомою особою комусь з високопоставлених осіб Речі Посполитої подає точний список осіб, які супроводжували патріярха Теофана. Характерно, що у ньому бачимо велику кількість осіб, в т. ч. представників і Константинопольського патріярха, і двох князів Палеологів – представників останньої династії візантийських імператорів.

Сподіваємося, що наведені нижче джерела стануть в пригоді тим, хто досліджує історію УГКЦ, історію взаємовідносин УГКЦ і УПЦ у ХУІ-ХУІІ ст.

Всі тексти подаємо мовою оригіналу.

Примітки:

1)Мицик Ю. З епістолярної спадщини київського митрополита Антонія (Селяви).//Ковчег.- Львів, 2000.-Ч.2.-С.329-338.

2) Там же.

3)АГАД.-Ф.”Архів Радзивилів”.-Відділ 5.- № 1150.-Цей документ уже друкувався. Див.: Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси.-Вильна,1870 .-Т.7.-№ 61.-С.87-88.

* * *

Тексти листів:

№1

1615, січня 20. – Перемишль.- Лист Й.Рутського до сенаторів і депутатам від великого князівства Литовського на вальний сейм, котрі зібралися на з”їзд у Слонімі.

„W Bodze wiełebni jaśnie wielmożni a moi mćiwi panowie i bracia!

Przy modlitwach moich załecam uniżone służby swe pilno w łaski waszym m., moich miłośćiwych p. p.

Zaiste nie wzgłędem presumpciej jakiej, ani pragnąc chwały tego świata, ałe raczej(?) według powinnośći mojej, starając się pilno o chwałę Boże i o cześć kośćioła jego Pańskiego, do któregom ja nie jeno na usługowanie powołany, ałe z przodków moich w starożytnej religiej greckiej urodzony, więc zeexujęc(?) się i ku chwałe uniej kośćioła zachodniego rzymskiego ze wschodnim świętobliwie postanowienie, iżeśćie obiecane(?) interceteris, iż duchowieństwo religiej greckiej powagą i miejscem w senacie z duchowieństwem kośćioła rzymskiego miało być porównane. Jakom tedy na sejmikach blisko przeszłych w powieciech wnosił proźbe moją, tak i teraz przez to pisanie moje do generalnego koła waszych m., moich m.p.p., śmiem ponowić tejże proźby moje, abyśćie się sami przez się i miłośćiwę przyczynę swę, tak do jego kr.m., pana naszego miłośćiwego, jako do drugich ich m. i p.p. senatorów i wszystkich stanów sejmowi nałeżytych na tym bliskim sejmie włożyć się raczyłi, aby mając wzgłąd na starożytną religią greckę, która zdawna z jednego źródła z kośćiołem rzymskim była i jest, także na ten urzęd mój, za wołą Bożą od króla jego m. na mie włożony, trudny(?), i na urodzenie moje z szlacheckiego, pozwolić raczyli dać i naznaczyć miejsce w senacie między ich m. p.p. duchownemi rzymskimi. Pan Bóg Wszechmogący za taką cześć kośćioła graeckiego swojego(?) i jego kapłanów, tak królowi jego m., jako waszym mćiom, moim m.p.p. i wszystku też(?) p. obsit(?) odpłate będzie. A ja powtore z uniżonemi moimi kapłańskiemi modlitwami załecam się pilno w łaski waszych m.

Dat z Przemyśla 20 january (1)615.

W.mćiow mych miłośćiwych panów uprzejmy bogomodlca i sługa Jozeph Wielamin Rutski, metropolita kyewski.”

( АГАД.-Ф.”АР”.-Відділ 5.-№ 13512.-Оригінал, завірений особистим підписом Й.Рутського і митрополичою печаткою. Адреса: “W Bodze wiełebnym oświęconym jaśniewielmożnym, wielmożnym zacnie urodzonym tak ich m.p.p. senatoram, jako ich m. p. p. poslóm Wielkiego Księstwa Littewskiego, na zjezdzie terazniejszym głównym słonimskim uzgromadzonym, etc, etc, moim mśćiwym p.p. i braciej oddać nałeży”).

№ 2

1625, квітня 1.- Прилепи.- Лист Й.Рутського до князя Криштофа ІІ Радзивила.

“Jaśnie oświęcone książe a mój wielce mśćiwy panie!

Pan Bóg będzie pochwalony, że w.ks.m., pana mego mśćiwego, z tej tak niebezpiecznej i nam doma pozostałym, a coź tam jadącym, strasznej warszawskiej drogi, w dobrym zdrowiu i ze wszystkim cało do nas, domowników, w.ks.m. przyprowadzić raczył. Tenże niech chowa w.ks.m. z księżną jej mśćią i zacnym potomstwem w łasce swej i w dobrym zdrowiu, błogosławiając sprawom w.ks.m. na długie lata, co miałem wolą, i teraz mam oberzeć(?) przy oddaniu uniżonego pokłonu mego w domie w.ks.m., pana mego mśćiwego, powinszować, skoro troszeczkę droga sechnie, jenoż bojąc się, byś w.ks.m. prędzej z tego krain Meńskiego odjachać nie chciał, dla tego czynie na ten czas listownie. A iż za tąż occazyą prełoże private moje. W.ks.m., pan mój mśćiwy, do mnie, uniżonego sługi swego, obrażać się nie będziesz raczył. Ochotnicy w.ks.m. smołewiczy, wyganiają zwierz z ubogiej puszczy metropoliej Przyłepskiej, którę ze dwu stron otoczyła puszcza w.ks.m. Smołewicka i tak i kozy jednej nie ubito mi przez te kilka lat, gdzie przed tym to się bijano. A to i teraz swieżo, niedziel tak ze dwie, sługa w.ks.m. i urzędnik smołewicki, pan Horłyński, sam z siećiami i strzelbami w.ks.m., odstąpiwszy łosiów kilku, snadź, we własnej puszczy metropołej, jezdził na nie, że jego chociaż się wymawiał, łecz nie dosyć mi się działo, bo chłopi, którzy tam byli, swego czasu będę chcieli puszczę metropołę odchodyć do Smołewicz, powiadając, żeśmy tam z urzędnikiem i włośćie łosi bili. Uprzedzając tedy te trudnośći, uniżone proszę: racz w.ks.m. temuż panu smoływskiemu, abo komu się będę widziało w. ks. m., rozkazać wyjechać na granicę. Ten, wziąwszy z sobą poddanych w.ks.m. smołewickich, ludzi dobrych, starych, granic wiadomych, z urzędnikiem i poddanimi memi. Niech odnowią granice znaki na ziemi, drzewach, błotach według zwyczaju poczyniwszy, bo chociaż dotąd pewne były granice,ałe potem mogę w niepewność przychodzić i już się poczęło było od ziemian smołewickich, który teraz niedawno nad same granice metropołe usiadszy, poczęli byli wijdzać w puszczę metropołę i znacznę szkodę czynić i by się było w czas nie postrzegło, a zadawniło się, kęs(?) to, co wyrobili, ich by było. Pewenem, że ta proźba moja słuszna będzie miało miejsce u w.ks.m., pana mego mśćiwego,o co uniżenie proszę. Oddając się z uprzejmemi a najniżsemi służbami memi w łasce w.ks.m., pana mego miłośćiwego.

Z Przyłep 1 aprilis anno 1625.

W. ks. m., pana mego miłośćiwego, uniżony sługa Jozeph Wielamin Rutski, metropolita kyewski i wszystkiej Rusi.”

(АГАД.-Ф.”АР”.-Відділ 5.- Оригінал,завірений митрополичою печаткою. Адреса: “Jaśnie oświęconemu książęciu a memu wielce miłośćiwemu panu książęciu jeo młśći Krzysztophowi Radziwiłowi na Birżach i Dubinkach, hetmanowi polnemu, W. ks. littewskiego, żyżmorskiemu starośćie”)

№ 3

1629, березня 14.- Володимир-Волинський.- Лист митрополита Й.Рутського до князя Криштофа ІІ Радзивила.

“Jaśnie oświęcone książe, wielce mććiwy panie!

Pan Pociej, podsędek brzeski, na blizko przeszłym sejmie przez przyjaciół swoich oddał w.ks.mśći , panu memu mśćiwemu, syna swego Jarosława do posług. Gratulatus sum patri et filio z takiego miejsca, na którym najdzie wszystko to, czego szlachcicowi potrzeba, a iż miła mi jest pamiątka antecessora mego , a dziada jego, metropolity Pocieja, ktory in utroq statu etam(?) sacculam, mając urzędy ziemskie, a potym kasztelańią Brzeską quam in ecclesio(?), będąc metropolitą kiewskim i władyką włodzimierskim, był człowiekiem wielkim, dla tego radbym patrzył na szczęśliwe powodzenie synów i wnuków jego. Z tych miar i oddanie listu tego Jarosława Pocieja, wnuka onego metropolity Pocieja, w.ks.mośći, panu memu miłośćiwemu, jako najpilniej załecam, rozumiejąc z onym poetą, że fortes creantur fortibus et bonis i on postępkami swemi szłacheckiemi sam się załeci w.ks.mośći. A iż takiego bezpieczeństwa, zażywam łaską to w.ks.mośći, pana mego mośćiwego, ku mnie sprawuje, za którą pewien jestem, że to moje załecenie będzie miało wagę u w.ks.mśći, pana mego mśćiwego proszę i służby moje naniższe łasce w.ks.mośći, pana mego mośćiwego, załecam jako najpilniej.

Dat we Włodzimierzu d.14 marty anno 1629.

W. ks. mśći, pana mego mśćiwego, uniżony sługa Jozeph Wielamin Rutski, metropolita kijowski i wszystkiej Rusi.”

(АГАД.-Ф.”АР”.-Відділ 5.-№13512.-Оригінал, завірений митрополичою печаткою. Адреса: “Jaśnie wielmożnemu książęciu a memu wielce mććiwemu panu, książęciu jego mośći Krzysztophowi Radziwiłłowi na Birżach i Dubinkach, hetmanowi polnemu W.księstrwa Littewskiego, bystrzyckiemu, żyżmorskiemu, siejmerskiemu etc,etc starośćie.” Запис іншою рукою: ”Metropolity kijowskiego 14 marty”.)

№ 4

1631, березня 1.- Новогрудок.-Лист митрополита Й.Рутського до князя Криштофа ІІ Радзивила.

“Jaśnie oświęcone książe, panie mój miłośćiwy!

Raczyłeś w. ks. m. złecić jego m. panu pisarzowi ziemskiemu mińskiemu, aby róźnice między dobrami w. ks. m. smołeńskimi i przyłepskimi moimy, swym uspokoił zjachaniem. W czym też i do jego mć. pana Snołyńskiego pisanie od w. ks. m. było. Więc żem dla ciężkiej choroby mej, żadnym do tego przyjść nie mógł sposobem, abym w kraju miński mógł aż dotąd zjachać, a interim z Smołewicz jego m. pan Snołyński zjachał; tamta w. ks. m. wola swego mieć nie mogła skutku. Uniżenie tedy w. ks. m. proszę, abyś z dawnej miłośćiwej łaski swej raczył dać list do jego m. pana Hładkiego, żeby według pierwszej woli w. ks. m. za zjachaniem jego m. pana pisarza mińskiego, tamte skończył rozgraniczenie. Któregobym terminu już i sam przypilnował. O co i powtóre uniżenie proszę w. ks. m., pana mego miłośćiwego, którego mśćiwej łasce niegodne modlitwy me pilnie załecam.

W Nowogródku 1 marty anno domino 1631.

W. ks. mśći pana mego mśćiwego powolny sługa i bogomodlca Jozeph Wielamin Rutski, metropolita.”

(АГАД.-Ф.”АР”.-Відділ 5.-Оригінал,завірений митрополичою печаткою. Адреса: “Jaśnie oświęconemu ksćiu, panu memu miłośćiwemu, ksciu jego m. Krzysztophowi Radziwiłłowi na Birżach i Dubinkach, hetmanowi Wielkiego Księstwa Littewskiego oddać nałeży.”)

№ 5

1636, листопада 14.- Рута.- Лист митрополита Й.Рутського до князя Кароля Радзивила, крайчого Великого князівства Литовського.

“Oświęcone książe a mój mśćiwy panie!

Panie Boże zapłać w. ks. mośći, że nowe hospodarstwo swoje od chwały Bożej zaczynać raczysz, majętnośći swej Berezowcu. Lubo sam dla siebie masz tylko dla paraphian, poddanych swych, strony przeniesienia cerkwie na insze miejsce, jako na rzecz słuszna, pozwalam. Jeno potrzeba, abyś w. ks. mość temu, któremu(?) tej majętnośći swej powierzyć będziesz, raczył przykazać, żeby się znaszeł(?) z ojcem starszym monastyra nowogródzkiego, qui est kianus mensi spirituali, także też i z namiestnikiem moim swieckim, qui est locum terens(?) in scholaribus, bo że mam się trudno samym znosi, gdyż ja sam wyjeżdżam na Wolyń, a ztamtąd na sejm do Warszawy. Strony srebra mówiłem z tamtymi ojcami, u których to jest, jako oni powiadają, w zastawie i gotowi oddać, skoro by im by i oddać radze(?). O dzwony też będziemy się starać, że będzie odesłali na zastosowanie srebra cerkiewnego owego, ten który je zastawił i przez prawo przegrał by tamten, tylko mądre sobie, żeby poradził, żeby co na zakonnym dał w ręcę, rozumiejąc, że u nich nie dojdziemy.

Racz w. ks. mść, jako podawca, napisać list do o.o. dominikanów nowogródzkich o to srebro, o świeszczennika, gdy już stanie i ze wszystkim gotowi będzie będę się starał, żeby by ad qustum w. ks. m. i parafianów pewnych. Załecam zatym jako najpilniej powolne służby moje łasce w. ksciej mśći, pana mego mśćiwego.

Z Ruty d. 14 novembris anno 1636.

W. ks. m., pana mego mśćiwego, powolny sługa i przyjaciel Jozeph Welamin Rutski, metropolita kyow.”

(АГАД.-Ф.”АР”.-Відділ 5.-№ 13512.-Оригінал, завірений митрополичою печаткою. Адреса:“Oświęconemu ksciu a memu wielce mćiwemu panu i przyjacielowi Karolowi Radiwiłowi na Ołyce i Nieswieżowie, kawałerowi małtańskiemu, krajczemu W. księstwa Littewskiego”.)

 

* * *

Регести:

№ 1

1626, березня 29 (19).-Пинськ.- Лист митрополита Йосифа Рутського до київського воєводи князя Томаша Замойського.

Шість років тому серед шаргородських священиків був о. Матвій. Я хотів мати його протопопом, він був мною апробований, він “ не тільки святобливо жив, але й смертю мученика покинув цей світ, забитий свавільними людьми”. Два роки тому я писав з іншим товаришем до вашої мості, з отцем Андрієм Копицинським, щоб йому було дано шаргородське і краснянське протопопство. У відповідь я отримав листа через о. Пахомія Оранського, котрий присвятив вашій мості тезу і в Брунсберзі дефендував.Дякую вашій мості. Моя помилка в тому, що я через віддаленість місця послав листа кам”янецькому протопопові, “добрій людині”, котрому міг сказати, щоб він цього листа відослав до Шаргороду. Він помилився у цьому: послав листа через непевного чоловіка, котрий віддав його ще менш певним людям, взагалі нашим противникам, а ці вчинили, що самі хотіли, тому й не дійшов цей лист до Шаргороду. Прошу вашу мость знову наказати написати листа відносно протопопства о. Андрія Копицинського. Дякую за краснянську протопопію.

(АГАД.- Ф.”Архів Замойських”.- № 368.- Оригінал, завірений особистим підписом Йосифа Рутського.).

№ 2

1629, травня 8( квітня 28).- Білополе(?).- Лист митрополита Йосифа Рутського до коронного підчашого Миколая Сенявського.

На суді виявилося, що цей Костянтин не піп, бо є висвяченим на попівство від Софронія грека(Graeczyna), котрий був попом у отця нинішнього перемиського владики. А коли небіжчик пан Гумонай вакував на Мукачівське і Марамороське владицтво в Угорщині нинішнього о. перемиського владику, то він, оскільки не зміг жити в Угорщині, залишив своїм офіціялом, а по-нашому намісником, цього Софронія. Він сидів на цьому намісництві і, будучи лише попом, почав висвячувати попів, кажучи, що він є єпископом. Через це там сталися заворушення, цього Софронія було вигнано вже по смерті пана Гумоная. Отцю перемиському владиці туди вже не було вільно в”їжджати… Пани подали на це владицтво одного нашого русина, котрий вчився у Замості і там (я) його бачив, бо кілька років тому він був у вашої мості. Цей, висвятившися на владицтво від молдавського митрополита, сидить тепер на цьому владицтві, а Софроній волочиться по цих тутешніх руських краях; заїхавши до містечка Рави, котре є неподалік Белза, висвятив цього чудака(czudaka), неосвіченого селянина. Я відсилаю його не тільки від цієї церкви, але й від попівства, оскільки він, не будучи попом, робив те, що належить попам. Я затримав його задля покути, щоб він сповідав свій гріх і присяг більше не служити, хіба що порядно висвятиться, коли навчиться того, що треба вміти.

Прошу вашу мость, щоб через лист…, щоб цей покинув цю державу Кам”янку, а цей другий піп Іван лише сам залишався при цій церкві і парафії. Якщо ця парафія була б великою, тоді їхня громада дасть іншу…, якщо там 200 господарів, то буде достатньо…

(АГАД.- Ф.”Архів Замойських”.- № 368.- Оригінал, завірений особистим підписом Йосифа Рутського.)

Додатки:

 

№1

1598, жовтня 21(12).-Мінськ.-Лист київського митрополита Михайла Рогози до князя Криштофа ІІ Радзивила.

 

„Jaśnie oświęcone a mśćiwe książe, panie a panie mój miłośćiwy!

Uniżone służby moje do młśćiwej łaski w. ks. m., mego młwego pana, pilno załecam.

Do wiadomośći w. m., mego młwego pana, donosze, iż mi wielka samym d.(?) dzieje od urzędnika w. ks. m. smołeńskiego, pana Jana Niewiary, nie wiem z jakich miar; jesliże z wiadomośćą was, w. ks. młśći, wesławszy we własny las cerkiewny, rozkazał pszczoły czterdzieśćie borci podebrać i do dworu w.ks.mośći miód pobrać, za co uniżonie w.ks.m., swego miłośćiwego pana, prosze, aby w.ks.m. z młśćiwej łaski swej raczył rozkazać ten miód wrócić, a więcej w ten las panu Niewierze rusać, wstępować, gdyż ja na to m. ks. dobre prawo mam jeszcze od sławnej a ś.pamięci od króla Ałeksandra; każeli w. ks. m. i prawo przed sobą okazać, jestem gotów , gdy żem ja będąc bogamodlcą, nie chciałem się z tym uciekać do urzędu i w. ks. m. w tym sławić, spuszczając to na młciwą łaskę w. ks. m., mego młśćiwego pana, za co uniżonie prosze o list, abym bogomodlcy w. m., ten miód był wrócony. Z tym się do młciwej łaski w. ks. m. pilno oddaje.

Data z Mieńska, anno Domini 1598, octobra 12 d.

Waszej ks. m., mego młśćiwego pana, wszego dobra życzliwy p(odnożek) i sługa Michał Rahoza z woli Bożej archiepiskop metropolit Kijowski, Halicji i wszystkiej Rusi, ręką swą.”

(АГАД.-Ф.”АР”.-Відділ 5 .- № 12827.-Оригінал-автограф, завірений печаткою, яка погано збереглася. Адреса:”Jaśnie wielmożnemu książęciu, panu jego mśći, panu Krisztophowi Radziwiłłowi, wojewodzie wiłeńskiemu, hetmanowi najwyszszemu W.ks.Litewskiego, starośćie borysowskiemu, sołeckiemu i uredowskiemu, etc, etc,etc, memu miłośćiwemu panu nałeży”.).

 

№ 2

1620, після 25(15) березня . – Київ. – Список осіб із супроводу єрусалимського патріарха Феофана.

“Roku 1620 mie siąca marca 15 dnia, po-staremu, wjachał do Kijowa Theophan, patriarcha Jerozolimsky, Sioński, Siriej i Arabiej Canagallilskiej, po obu stron Jordanu i wszystkiej Pałestiny, mający przy sobie te persony:

Christophor, archimandrit Hierosolimski, ten do króla jego mć był posłem od patriarchy.

Archimandrit świętego Sabbi, człowiek głębokiej pokory i umiętnośći.

Archimandrit Bethlegemski.

Ekonomus górzy Synajskiej, starzec albo senior ojca patriarchy Hyerosolimskiego.

Archydiakonоw czterech cerkwie Hierosolimskiej.

Gabriel, protosingieł patriarszy i nad śpiewakami starszy.

Prior z puszczy Jordańskiej, świątobliwy człowiek.

Eksarcha Konstantinopelskiego patriarchy, mający przy sobie osób 5.

Swiętych osób do sześćdziesiąt.

Spiewacy wszystcy hierosolimscy i dwuch książąt Pałeołogów, których częstokrot u

stołu patriarszego widiwałem.”

(АГАД.-Ф.”Архів Радзивилів”.- Відділ 2.-№ 723.-Копія.)

№ 3

1620, березня 30.- Холм.- Лист холмського і белзького єпископа Атаназія Пакости, до київського воєводи Томаша Замойського.

„Jaśnie wielmożny a mnie wielce mśćiwy panie wojewoda kijowski!

Mając listy od ojca metropolity i niektórze ustne nawizenia sobie do w. m., mego m. pana, powierzone, puśćiłem się umyśłnie z Chełma do w. m., mego m. pana, do Zamośćia. Gdzie jadąc, po drodze mam wolą stąpić do jego m. ks. biskupa chełmskiego, mego mćiwego pana, u którego by namniej się nie bawiąc w. m., memu m. panu, o wtorku albo o śrzedzie rano prezentować się chce; tylko się obawiam tego, abym tym krótkim czasem w. m., memu m. panu, retordaty wprzed się wzięty drodze jakiej nie uczynił, o co w. m., mego m. pana, iterum atqum iterum proszę, aby to necessit ekstrema, a nie żadnej recreaty mojej przyczytać i na przyjazd mój cierpliwie poczekać raczył. W czym bynamniej nie wątpiąc, siebie samego miłośćiwej łasce w. m., mego m. pana, jako najpilniej załecam.

W Chełmie, 30 marty anno 1620.

W. m., mego m. pana, bogomodlca i sługa powolny Athanasy Pakosta, episkop chełmski i bełzeński.”

(АГАД.-Ф.”Архів Замойських”.-№ 737.-Арк. 23-24. – Оригінал, завірений особистим підписом А.Пакости і печаткою. Адреса: „Jaśnie wielmożnemu, wielce mśćiwemu panu jego mść, panu Thomassowi Zamojskiemu na Zamośćie, wojewodzie kijewskiemu, knyszyńskiemu, goniądzkiemu, etc, starośćie”.)

№ 3

1648, квітня 21. – Білополе. – Лист Мефодія Терлецького, митрополита холмського і белзького УГКЦ, до литовського підканцлера Льва Сапіги.

“Jaśnie wielmożny m. panie podkancłerzy W.ks.L., panie i dobrodzieju mój miłośćiwy!

Otrzymawszy list od w. m., m.mł. pana, de data 10 marty, w Słonimie, pod czas wesołych świąt paschalnych w Chełmie sowicie zostałem ucieszonym, że wszystkimi tymi, którzy chwały Bożej pożądają, gdy już sumus certeficati deconclusa nominationa metropolitana j. mć. o. Symeona Jockiewicza Starowskiego, świętobliwego staruszka, i ze wszech miar nad inszych, którzy satagebant per ambicionem do tejże godnośći godniejsze. Już hoc ipso resumimus vires vacillantes (?), obiecując za pomocą Bożą stare oglądać rządy w naszej zarażonej i zepsowanej Rusi; a tym bardziej, gdy mamy po sobie pomazańca Bożego i jego pobożnych senatorów, między któremi w. m., naszego pana i dobrodzieja, successorem legitimum we wszystkich cnotach ś. p. rodzica swojego pobożnego, a osobliwie pomnożenia żariwośći jednośći ś. i w hojnośći offirowanych znacznych rzeczy cerkiom i monastyrom naszym, jako virum exemplar intuemur, upraszając majestatu Boskiego, abyś przy błogosłowieństwach jego świętych przy zdrowiu wieku długiego na ozdobę kośćioła Bożego ma podporę Rzeczypospolitej na sławę nieśmiertelną wysokiego domu swojego i na pocieche naszą, którzy patimur persecutiones żyć raczył nasz pan i dobrodziej superalis za łaską Bożą procellis in concludenda nominatione restat unicum, aby przypłynąwszy nasz gospodarz szczęśliwie ad portum przez sacrę poświęcenia archiepiskopskiego wysiadł na łąd prowincyej szerokiej i przypatrzył się oekonomiej duchownej, według której pokazał by się, iż optime hac in arte caercendo (et) multos annos sesc(?) est instructiis, zaczym by imperites operareos ad meliorem ordinem przywitać mógł. Jakoż podoba mi się już principium abowiem vastitatem messis widząc, a wiedząc że multi obdespoti cum dominium digni operary sunt per varia loca dispersi conatur na pomoc sobie congregare, z tych że niektórzy i przy mnie hactenus latitabant, których ja bono publico studendo pertibenter essere i tych, którzy kończe nauki swoje w Rzymie moją provizyą, da Pan Bóg, non denegabe , bo simpliciter debitem seniculum, bonis et deateris consiliarys, nie takowymi, jako chory nasz metropolita osadził się, suvare est necesse. Tegoż i w. m., nasz mł. pan, jakos zacząc raczył wziąc pod swoje prefekcyą i promocyą i do końca w tychże chowaj w. m., nasz m. pan, faworach. Ja, choc z dałeka, chociaż i krom tego mam plurima ad agendum circa perficienda schismatis extirpatione de dioecesi mea wspierać saltem orationibus meis et praestandis consilys praecavendo epus indemnitatem fraterne obiecuję. A na ten czas nuncium de perfecto opere expectando moje pokorne służby i modły kapłańskie łaskom w. m., m. m. pana i dobrodzieja, pilno załecam.

Dan w Biłopolu 21 d. aprilis anno 1648.

W.m., w. m. pana i dobrodzieja, pokorny sługa i bogomodlca, Methodiusz Terłecki, episkop chełmski i bełzki.”

(Національна бібліотека у Варшаві.-Відділ рукописів.-Ф.”Бібліотека Ординації Замойських”, № 931.-Арк. 101 зв.-102 зв.-Копія.).

1647, квітня 11.- Краків.- Лист краківського біскупа Петра Гембицького до підканцлера Великого князівства Литовського Льва Сапіги з повідомленням про смерть Петра Могили.

“ Jaśnie wielmożny, m. panie podkancłerzy w. i bracie!

Ucieszyłem się niepomału w łeniwej konwałenty mojej listem w. m., m. pana, z któregom uznał nieodmienny affekt szczerzej przyjaźni w. mśći, której i ja statecznie dotrzymywać będę, życząc sobie w każdej okazyi powolność moje w. m., m. m. panu, oswiadczyć. O śmierci Mohiły, metropolity kijowskiego, jako prędkom się dowiedział, Panu Bogu naprzód dziękował, że tak ostrego strącił shyzmatyka. Napisałem oraz do j. k. m., uniżenie prosząc, aby za tą okazyą unita doświadczonego, a pobożnego podał ; przy tym i szkoły zniosł kijowskie, którze arianismum et calvinismum profitentur. Pisałem i do nuncyusza i do j. m. ks. prymasa i do ich mć p.p. pieczentarzów, aby w tymże autoritatem suam u j. k. m. interponowali, co uczynili responsum,że j. k. m. do tego dispositus do sejmu jednak i do zniesienie się z sobą j. k. m. tę sprawę odłożył, w której usiłować spólnie będziemy, aby intentiones nasze do porządanego skutku przyjść mogły; interim wyrozumieć nałeży władykę mohylowskiego Kosowa, co w nim wre, do czego może w. m., m. m. pan, mieć wiełe sposobów. Na list j. m. ks. biskupa wiłeńskiego zdrętwiałem, na pilnej i rzetelnej około tego uczynku tak brzydliwego i strasznego inkwizicyej wszystko zawisło, a potym uczynić nałeży j. m. ks. biskupowi co powinnejszego pasterska i zelus episcopalis wyciąga. Niechaj że zacznie prawnie sprawę tę j. mść etiam in senecta et ekstrema aetate, pobłogosławi Pan Bóg pijsmis conatebus j. mć, że jeszcze vivinset florens patrzyć będzie na herezyarchy tego zgubę i dopomoże, że tenże koniec będzie miał, który i ociec jego, około czego zniesiemy się z sobą, da Pan Bóg, na przyszłym sejmie, na którym lubo jeszcze niedoskonałe sieły proposissu, jednak za pomocą Bożą stanąc, zycząc sobie, abym w. m., m. m. pana, dobrze zdrowego i wesolego przywitał. Oddając się na ten czas z służbami memi łasce waszmośći, mego mośćiwego pana.

Dan w Krakowie d. 11 aprilis anno 1647.

W. m.,m. pana i brata, powolny sługa P.Gembicki, b. krakow.

List odsyłam kontentuje do czasu w. m., m. m. pana, nominalo.”

(Національна бібліотека в Варшаві.-Ф.” Бібліотека ординації Замойських”. № 931.-Арк. 107 зв.-108 зв.- Копія.).

* * *

“Ясновельможний милостивий пане підканцлер В(еликогокнязівства ) Л(итовського) і брате!

Я непомалу втішився у лінивому плині свого життя листом в.м., м.пана, з котрого зрозумів постійний вираз щирої приязні вашої мості, котрої і я буду статечно дотримуватися, зичачи собі в кожній оказії освідчувати мої послуги в. м., м. м. пану. Як тільки я довідався про смерть київського митрополита Могили, насамперед дякував Господу Богу, що Він знищив такого запеклого схизматика. Я тут же написав до його королівської мості, понижено просячи, щоб він за такою оказією подав (на київську митрополію) досвідченого та побожного уніата; а при цьому знищив і київські школи, заражені аріанством та кальвінізмом. Я писав і до нунція, і до його м.кс. примаса (Мацея Лубенського-Ю.М.) та до їх мостей панів печентарів, щоб до цієї справи вони долучилися своїм авторитетом у клопотанні перед й. к. м. Ці вчинили відповідь, що й. к. м. у цьому відклав справу до сейму, також і до контактів із собою й. к. м. У цій справі ми будемо разом чинити зусилля, щоб наші наміри могли прийти до сподіваного результату. Між тим належить зрозуміти могилівського владику Косова, що у нього на умі, для чого може в. м., м. м. пан, мати багато способів. (Прочитавши ) листа й. м. кс. віленського біскупа, я одерев”янів, все залежить від уважного і ретельного розслідування цього бридкого й страшного вчинку. Потім й. м. кс. біскупу належить вчинити те, що й мусить він чинити з його пастирського і єпископського обов”язку. Нехай же почне правом цю справу його мость, etiam in senecta et ekstrema aetate, (нехай) поблагословить Господь Бог, pijsmis conatebus, щоб у квітнучому здоров”ї й. м. буде дивитися на погибель цього єресиарха і допоможе, що той буде мати такий самий кінець, як і його батько. Про це ми знесемося між собою, дасть Господь Бог, на майбутньому сеймі, на котрому хоч ще недосконалі сили (?), однак з поміччю Божою станувши, зичачи собі, щоб в. м., м. м. пана, привітав у доброму здоров”ї і веселого. Віддаюся на цей час із моїми покірними послугами милості вашмості, мого мостивого пана.

Дано у Кракові дня 11 квітня року 1647.

В. м., м. пана і брата, покірний слуга П. Гембицький, б(іскуп) краків(ський).

Лист відсилаю, задовільнивши до часу в. м., м. м. пана.