Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

Цінне дослідження

Рец. на кн.: Jerzy Hawryluk. Podlasze. Sladami ruskiej przeszłośći.- Bielsk Podlaski, 2000.- 271 c.

Юрій Гаврилюк, український історик та поет з Підляшшя, добре відомий і в Україні, і в Польщі насамперед серією грунтовних розвідок з історії свого краю. По суті зараз він єдиний в українській історіографії активно розробляє історію рідного Підляшшя, кожна його книга чи стаття заповнюють штучно створений вакуум у цій галузі історичного знання. Ю.Гаврилюк залишається вірним собі і в рецензованій книзі, яка , між іншим, дуже добре виглядає вже з поліграфічного боку, містить у собі чимало карт і малюнків та фотографій.

Ця книга написана як серія нарисів (всього 11, не рахуючи бібліографії) з історії Підляшшя, у котрих охоплюється історія регіону від давніх часів до наших днів, але переважно від Київської Русі до ХVІІІ ст. У центрі уваги – проблеми політичної, церковної та культурної історії краю, викладені в хронологічній послідовності, проблеми збереження національної ідентичності підляшуків – північно-західної гілки українського народу. Автор вдало поєднує у своїй книзі риси академічного дослідження і популярного, твору, розрахованого насамперед на земляків. Як колись члени знаменитої „Руської трійці” у першій половині ХІХ ст. мандрували рідним краєм, вивчали матеріальні залишки рідної старовини, а потім відроджували минуле у своїх історичних та художніх творах, так само чинить і Юрій Гаврилюк. Його увага прикута до давніх пам’яток історії – городищ, замків, веж, церков, ікон, надмогильних каменів, тощо („Okruchy dałekiej przeszłośći”(c. 13-35), він аналізує археологічні знахідки, насамперед із кириличними написами мовою „руською”, повідомлення руських (староукраїнських) літописів, у котрих часто згадуються міста Дорогичин, Мельник, Більськ, особливо Холм, які й нині складають головні центри Підляшшя. Саме тут відбувалися події загальноукраїнської ваги, як от коронація короля Данила в Дорогичині, заснування цим же королем Холма, створення Холмської єпархії. Дуже важливими є висновки автора, щодо нерозривності православної традиції у регіоні. Православна Церква нараховує тут понад 1000 років, а Святий Хрест було прийнято зі Сходу, з Києва. Існували потужні зв’язки між митрополичою кафедрою у Києві, знаменитою Києво-Печерською лаврою з Холмською єпархією, а міцні православні традиції живуть і нині (досить згадати святкування Преображення Господнього на г. Грабарці).

Надзвичайно актуальним є підкреслення того факту, що Підляшшя було органічно пов’язане з Київською та Галицько-Волинською державами русинів-українців, про що свідчить спільність мови, віри, культурних традицій, вживання в історичних джерелах Х-ХУІІІ ст. щодо Підляшшя чи Холмщини окреслення „руська земля”, а щодо її корінного населення окреслень „русь” або „русини”. Автор піддає критиці тих, хто прагне сфальсифікувати минуле краю, затерти його русинське (українське) минуле. Так, на відомій гравюрі Теодора Раковецького 1765 р., що зображує панораму Холма, добре видно назву „Civitas Chełmensis in Russia”, тобто “Місто Холм в Русі”. Як пише Гаврилюк, „ в той час такий напис нікого не хвилював – холмська земля була частиною руського воєводства і хоч належала до Корони Польської, недоречним було заперечння її приналежності до історичної території Русі. Але часи змінилися і в сучасних польських видавництвах найчастіше друкуються тільки вибрані фрагменти ХVІІІ-вічної панорами, щоб змогти уникнути цього напису, який не пасує до нового образу історії „польського Холма” (трапляються навіть фальсифікати із заміною Russia на Polonia) ”.(с. 32). Спираючися на новітні дослідження, автор наводить важливі факти, які свідчать про заселення краю в давнину саме українцями, наводить карту, котра унаочнює напрямки колонізаційних потоків українців, поляків та білорусів (с.92). У цьому зв”язку особливо цікавим є розділ „ Руська нація –відродження політичної ідеї” (с. 145-170), в котрому автор боротьбу підляшуків, холмщаків за збереження національної ідентичності, особливо після Люблінської та Берестейської уній, роль у цій боротьбі князів Острозьких, видатних діячів української культури , в т.ч. св. Петра Могили та його сподвижників. Логічно пов”язаний з цим розділом є настпуний за хронологією „ Серед блиску козацьких шабель” (с. 186-210), у котрому простежується вплив Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. на Підляшшя. Вперше в історіографії автор аналізує лаконічні звістки джерел про повстання місцевої української людності проти Речі Посполитої, дії частин київського полковника Антона Ждановича на Підляшші, тощо.

Дуже цікавим є матеріал, що його викладає автор при описі минулого краю ХІV-ХVІІ ст., що стосується українських православних феодальних родів Холмщини, котрі продовжували певною мірою державні традиції Київської Русі. Автор нараховує десятки православних шляхетських родів Підляшшя, локалізує їх у конкретних населених пунктах, простежує поступовий процес переходу їх на католицизм, спольщення (класичним прикладом є знаменитий рід Сапіг, якому автор закономірно приділяє особливу увагу). Цей рід, між іншим, добре прислужився свого часу русинам-українцям. Досить сказати, що перший підляський воєвода Іван Сапіга збудував ряд православних церков, зміцнив оборону краю, надав допомогу у заснуванні типографії українського першодрукаря Ш. Фіоля, поширював книги, видані останнім, тощо. Завершуть книгу розділи, що стосуються збереження православних традицій в регіоні у ХVІІІ-ХІХ ст., відзначається роль у цьому Києво-печерської та Почаївської лавр, Києво-Могилянської академії. (До того ж саме сюди насамперед скеровувалися маси прочан-підляшуків, що відзначено автором).

Оскільки книга охоплює дуже широкий хронологічний період, ясна річ, автору було дуже важко з належною грунтовністю простежити всі заторкнені тут сюжети. Оскільки джерел стосовно доби Київської Русі та й ХІV-ХV ст. обмаль, то авторові, на наш погляд, варто присвятити більше уваги подальшому періоду. До того ж історики, в першу чергу литовські й білоруські, видали недавно ряд томів „Литовської метрики”, де є маса даних до історії України, в т. ч. й Холмщини ХV-ХVІІ ст. Хочеться порекомендувати автору опрацювати також хоча б мінімально архів Холмської єпархії, котрий зберігається в Люблінському держархіві, бо там знаходиться маса даних з історії краю кінця ХVІІІ-ХХ ст., про драматичні події міжконфесійної боротьби у др. пол. ХІХ ст. Було б доречним хоча б згадати про те, що саме в Холмі народився Михайло Грушевський, що з Підляшшям пов’язані біографії ряду інших діячів українського національного відродження поч. ХХ ст.

Взагалі книга Юрія Гаврилюка є важливою і як наукове дослідження, і як науково-популярний виклад історії рідного краю для своїх земляків. Вона без сумніву знайде свого вдячного читача.