Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

Свідчення про голодомор (Салій Ганна)

Національний університет “Києво – Могилянська Академія”

Свідчення про голодомор

 
Записала :
Студентка групи № 2
ФПвН-1
Салій Ганна

 

Салій Ксенія Федорівна 1923 року народження. Дівоче прізвище – Ткаченко. Народилась в селі Дептівка Дмитрівського району Чернігівської області, тепер це Конотопський район Сумської області. Зараз живе в місті Нікополі Дніпропетровської області.
Записала Салій Ганна Олександрівна, студентка НаУКМА, ФПвН-1.
 
У Дептівці до голоду жило близько п’яти тисяч мешканців. Було три школи: церковна (називалась так, бо знаходилась біля церкви), майстерська ( чи магістерська), де вчились з 1-4 клас (а чого так називалась, не пам’ятаю), земська (вчились з 5-7 клас). Було багато учнів і вчителів. Вчителі не з села.
Церква була нова. Після приходу радянської влади познімали дзвони, а дзвіницю розкидали. З матеріалів дзвіниці комуністи збудували собі хати. Батюшку арештували і після того він вже не повернувся в село. Його сім’ю вигнали з хати, але більше не чіпали. В церкві зробили зерносховище. Але все одно, коли люди проходили біля церкви, хрестилися.
В 30-х роках почалася колективізація. Перший колгосп – “Нове життя”. Туди примушували йти. По селу була чутка, що тих, хто піде в колгосп, будуть клеймить. В цей перший колгосп пішло не дуже багато людей. В той час ще було дуже багато “індусів”(тих, хто не йшов в колгосп). Другий колгосп – “Червона слобода”. Туди записалась наша сім’я. Після того у нас забрали землю, коні, корову (її потім вернули), плуги, дряпачі та інші інструменти. При вступі до колгоспу писали заяву, а записувались – бо так треба було. Колгоспникам залишали городи 50-70 соток. У нас було 60 соток. Третій колгосп – “ОДПУ”.
В той час почали розкуркулювати. Розкуркулювали заможніші родини, забирали все. Головою сільради був Книш з сусіднього села Голінки, Радченко – присланий, Калита – свій. Вони і куркулили.
Голод був в 33 році. Людей у селі мерло не багато , в основному тільки пухли. Люди їздили в Конотоп, міняли золото, срібло на крупчатку. В неї мішали листя з липи, з клевера квіточки, макуху, буряк, а крупчатку додавали, щоб лиш купи трималось. Люди ходили на роботу в колгосп, їм давали на обід грам по 200 чистого хліба. У нас була корова, то тільки молоком і виживали. З інших сіл приходили люди голодні, їсти просили, а їм нічого було дати, бо у самих не було.
Раз хтось сказав, що у нас у хаті куркуль ховається. То поприходили шукать. Поперевертали усе на світі. Забрали все, що було їсти, навіть давнє насіння, що у ворочках сховане було.
В колгоспі мамі на обід видавали пайку – хліб з якоюсь юшкою (побовтюхою). А я знала про це і ходила до неї обідать теж. А коли мама стала пухнуть, то мене перестрівала моя старша сестра. Саша по дорозі в колгосп і стидила: ”Ти що хочеш, щоб наша мама з голоду вмерла? Бачиш, вона вже з голоду пухне”.