Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

Перша ластівка

Зовсім недавно побачив світло черговий фоліант журналіста, літературознавця і музиколога Івана Лисенка “Валківська енциклопедія” (Харків-Київ-Нью-Йорк,2000.-400 стор.)

Колоніяльне становище України під московською владою мало одним із своїх негативних наслідків відставання української історичної науки, зокрема і історичного краєзнавства. Останнє вважалося дворянською чи буржуазною наукою і тому на поч. 30-х рр.було фактично забороненим. Лише в повоєнний час воно було дозволено, але тільки у вузьких межах як засіб пропаганди комуністичної ідеології та московської історії. Охоче друкувалося наприклад всяке сміття типу  “По лєнінскім мєстам”, глибокодумні агітки про пам’ятники – штамповки тим, хто нищив Українську державу, українську мову й культуру, розстрілював і морив голодом мільйони українців, всяким постишевим, косіорам і К*. Ворожість компартійної влади до історичного краєзнавства, особливо в неросійських республіках СРСР, легко зрозуміти, оскільки воно є могутнім засобом пробудження в людських серцях любові до рідного краю, формування історичної та національної свідомості, що творить серйозну перепону для тих, хто прагне зробити з українців малоросів або ж безрідне “перекотиполе”.

Останнім часом, уже в умовах державної незалежності України, відбулися важливі позитивні зрушення в розвитку української історичної науки, в т.ч. й краєзнавства. Це яскраво засвідчує появ цілого шерегу історико-краєзнавчих розвідок і навіть їх серій, видання відповідного змісту журналів не тільки в обласних центрах (Запоріжжя,Чернігів і т.д), але й у районних (Корсунь-Шевченківський, де видається “Корсунський часопис”, Борщів, де видається “Літопис Борщівщини” та ін.); проведення численних конференцій. Нарешті дочекалися ми й принципово нового типу історико-краєзнавчого видання, а саме енциклопедії. Енциклопедії ж є свідченням високого інтелектуального потенціалу нації. Тому то свого часу Москва заборонила видавати “Шевченківську енциклопедію”, бо такого типу видання ще не було в Росії, і дозволила видати лише значно обмежений “Шевченківський словник”.

Отже, зовсім недавно побачив світло черговий фоліант журналіста, літературознавця і музиколога Івана Лисенка “Валківська енциклопедія” (Харків-Київ-Нью-Йорк,2000.-400 стор.).Черговий тому, що перед цим уже вийшов його “Словник співаків України” (К.,1997), на черзі-“Словник українських музикантів”,”Словник українських втрачених бібліотек”, “Словник втрачених коштовностей” та ін. Іван Лисенко – людина у даній царині невипадкова. Тривалий час він працював у редакції “УРЕ”, ретельно збирав, в т.ч і в архівах, все, що стосується рідного краю, спирався на широке коло однодумців і краєзнавців, долав опір російських шовіністів та збайдужілих до всього і навіть ворожих до України та її культури “землячків з циновими гудзиками”. Слід підкреслити, що Іван Лисенко є уродженцем Валківського району Харківської області і тому його вибір був закономірним. Але в наш час тяжкої економічної кризи автору треба не тільки писати книгу, але і знаходити кошти на її видання, що не менш складно. В самій Україні, по вінця напиханій космополітичними нуворишами, грошей, на жаль, знайти не вдалося. Довелося шукати кошти за її межами, причому не тільки на Заході, але й на Сході! Пробити книзі шлях до читачів допомогли меценати: знаний український громадський діяч із США п.Мар”ян Коць, відомий багатьма цінними благодійницькими ініціативами, та ( що не менш відрадно!) – уродженець Валківщини п.Миколи Ольховський, який проживає у Москві.

Отже завдяки щирим патріотам України вдалося випустити у світ перше в Україні регіональне енциклопедичне виаддяння, яке сподіваємося стане першою ластівкою. Прикметно, що видання є присвяченим району особливо малодослідженої частини України-Слобожанщини. Ця малодослідженість і маловідомість історичного минулого Слобожанщини дає широке поле для фальсифікацій російських великодержавників, які у своєму прагненні русифікувати край, всяляко замовчують його український характер. Енциклопедія І.Лисенка дає живе слово правди спраглим землякам, подає масу фактів , які засвідчують, що Слобожанщина є українською землею і зробила чималий внесок в розвиток економічного, релігійного і культурного життя нашого народу. Енциклопедія охоплює історію сіл, організацій, навчальних закладів, церков, шляхів, пам”яток історії та культури, навіть таких , які вже зникли. Не обійдено і важливі історичні події в історії краю, причому й такі, котрі донедавна замовчувалися, як от: штучні голодомори, червоний терор і т.д. Варто відзначити, що за підрахунками автора Валківський район тільки під час штучного голодомору 1932-1933 рр. втратив понад 6 тис. свого населення. Велику увагу автор приділяє визначним особистостям краю – вченим, політичним і громадським діячам, письменникам, поетам, історикам, лікарям і т.д Всього у книзі вміщено близько 1300 статей, 300 ілюстрацій, 3 карти, плани , схеми , тощо. Автор розуміє, що претендувати на повноту викладу матеріалу важко. Йому так і не дали змоги користуватися архівами СБУ, чимало архівів і пам’яток старовини було знищено. Дуже багато залишається просто недослідженого, насамперед в історії краю XVI-XVIII ст. Але це біда не тільки автора енциклопедії, але і всієї нашої науки, яка тільки починає відроджувати свої кращі традиції. Без сумніву, енциклопедією Лисенка закладено надійну підвалину для подальшого дослідження не тільки Валківського району, але й значно ширшого регіону, цінний матеріал став доступним вчителям, краєзнавцям, всім, хто небайдужий до історії ріднокраю. От якби такі енциклопедії було створено у кожному районі нашої України! Якщо одна людина спромоглася на такий науковий подвиг, то невже його не можуть повторити колективи краєзнавців. Віримо, що “Енциклопедія Валківщини” стане першою в серії подібного роду енциклопедичних видань. А її авторові, шановному Івану Лисенку, щира за таку енциклопедію дяка!

о.Юрій Мицик, проф.