Юрій Мицик

Сайт українського історика Юрія Мицика
Київ, 2008
|

Описи Житомира та Чуднова XV ст.

Історія Житомира та Житомирщини відносно непогано відбилася у історичних джерелах, що вже само по собі є доказом великого значення цього міста і краю у давнину. Це підтверджують і матеріали архіву Великого князівства Литовського – Литовської Метрики (далі – ЛМ), які останнім часом активно публікуються. Зусиллями тільки литовських археографів видано вже близько 30 томів ЛМ! Якщо додати до цього з десяток томів виданих в Білорусі, Польщі, Росії, Україні, то в результаті дослідники стали диспонувати потужною джерельною базою. Зокрема, в публікації ЛМ є ряд джерел, які стосуються Житомирщини, насамперед власне Житомира, Звягеля (Новоград-Волинського), Овруча та інших міст, але вони ще не залучені до вивчення цього регіону. Дану прогалину ми постараємося хоча б трохи заповнити.

Отже, серед опублікованих томів ЛМ є книга записів № 3, документи якої охоплюють період з 1440 по 1498 рр.(1) Серед них бачимо й стислий інвентар (опис) міста Житомир у Київському воєводстві (2). Він стосується насамперед підданих великого князя литовського, стану артилерії, а також джерел прибутків (у місті – це корчми й митниці, за межами міста – села, які постачали військо живою силою, сплачували натуральний та грошовий податки). Згідно з цим інвентарем у Житомирі було тоді 4 великих гармати і 5 «торасниц» (як на той час, це було немало, враховуючи, що вік вогнепальної зброї тільки розпочався). Челяді при гарматах було 2 «паробки», 15 слуг та 2 «ч(о)л(о)в(е)ка тяглых», причому останні платили податок «подимщину» (подимне). «Паробки» насправді були вже дорослими чоловіками, які мали дружин та малих дітей, також добре господарство: 15 волів, кури, гуси, сіножаті, по одній толоці та по одному плугу.

У тодішньому Житомирі було 20 корчем, з яких річний прибуток державі складав по копі грошей, а від мита податок складав 8 коп, якщо торгівлі не перешкоджали воєнні небезпеки. Характерно, що половина цих прибутків йшла на потреби Церкви. Значно більше місця в інвентарі займає перелік сіл (всього 10), з яких платилися податки до державної скарбниці, а саме: Романів (суч. Дзержинськ), Ловків (суч. Левків Житомирського р-ну), Крошня (село під Житомиром), «Костешов» (можливо суч. Костівці Коростишевського р-ну), Котельня (суч. Стара Котельня Андрушівського р-ну), «Бординов», «Рудники» (можливо суч. Рудня-Городище Житомирського р-ну), «Жерденів» (можливо с. Жерделі Кам’янської сільради Андрушівського р-ну), Іванків (село Андрушівського р-ну або село Зороківської сільради Черняхівського р-ну), Звиняче (суч. селище Чорнорудської сільради Ружинського р-ну). Перші чотири села були більшими і давали більше прибутку, про інші ж говориться дуже стисло, як от про Котельню. Зазначається, що в цьому селі було 24 чоловіка (жінки та діти тут не враховувалися), частина з них ще не платила податків, оскільки недавно поселилася, інші ж уже втратили пільги. Саме вони давали подимне, «с топором и з косою ходят». У Романові проживало 27 «данників», що сплачували данину (старі поселенці платили 10 колод меду, а нові мали дати пізніше), ремонтували міст, сплачували подимне, давали всього 24 куниці, 8 колод вівса на Житомир, а ключнику від данини – копу грошей. Було в тому селі й 9 безземельних підданих, але тільки один з них не платив подимне. Сплачували також «болкуновщину» (з вола по 3 гроші). Слід відзначити, що інвентар охоплював далеко не всіх жителів міст і сіл, а тільки тих підданих, які платили податки безпосередньо до державного скарбу.

Аналогічним чином було складено стислий інвентар міст Вінниці та Чуднова (3). Щодо Чуднова, то тут нараховувалося 3 гармати та 2 пищалі. Так само було 2 «паробки» з дружинами та дітьми і непоганим господарством (20 волів, 6 корів, 15 свиней, гуси; орна земля, яка давала жито, пшеницю, овес). Відзначалося, що у місті «людей полно», стояло 23 корчми, кожна з яких давала по півкопи річного прибутку. Залежних селян нараховувалося 32 чоловіки, було ще чимало новопоселенців, які до певного часу звільнялися від усяких податків. Мита брали на рік 10 коп, а всі міщани ходили на толоку. До Чуднова було приписано 7 сіл (Сопогов (тобто Сапогове, суч. Миропіль), Тетерівка (очевидно суч. Тетерівське Житомирського р-ну), «Сипелевци», «Панеевци», Гринівці (село Малобраталівської сільради Любарського р-ну), «Яворовци» (ймовірно с. Яворівка Новоград-Волинського р-ну), «Напату»), було ще 8 бортників (4 платило данину медом на місто, а 4 – на церкву), які давали 18 відер меду і несли належні міські служби.

Ці два стислих інвентарі важливі уже тим, що дозволяють удревнити вік деяких населених пунктів Житомирщини. Насамперед це стосується Мирополя (Сапогового), початки якого звичайно відносили до першої половини ХVІ ст., (4) а цей населений пункт існував як мінімум на 50 років раніше. Це ж стосується й Левківа та Іванківа, першу згадку про які відносили до 1501 р. Якщо йдеться про Іванків не у Андрушівському, а у Черняхівському районі, то дата його заснування цього села взагалі не вказувалася (5).

Варто відзначити ще деякі документи з публікацій ЛМ. Так, з листу польського короля і великого князя литовського Казимира ІV Ягайловича до київського воєводи Юрія Пацевича від 9.05.1486 р. видно, що була поширеною практика продажу права збору мита єврейським орендарям. Зокрема великий князь литовський продав оренду на збір мита у Києві, Вишгороді та Житомирі київським і троцьким євреям (Симха, Рабчик, Садок, Шомак, Самодика, Рижок) за 1500 угорських золотих (по 500 золотих річно), причому 300 золотих орендарі внесли як завдаток.(6) Не менш цікавим є документ, згідно з яким цей же король надавав 2.04.1487 р. житомирським боярам у тимчасове володіння ряд волостей: Макару Володковичу – Бирин, Юшку Полковичу – Жолвяж, Сеньку Романовичу – Хотень, Петру Скипоревичу – Утешков, Владиці Попковичу –Жолвяж, Івану Вороні – Хотень, Сеньку Жеребятичу – Лопатин, причому уточнювалося, що останньому воно даються «на окуп с татар» (7). Ці волості локалізувати досить проблематично, не виключено, що вони лежали за межами сучасної Житомирської області. Можливо, що Лопатин – це село Лопатичі суч. Олевського р-ну. 28.10.1488 р. король Казимир у присутності писаря Федора ствердив ряд надань різним особам, починаючи від князів і кінчаючи звичайними слугами. Серед цих осіб бачимо і житомирян. Так, житомирський земянин Юшко отримав 6 коп грошей з луцького мита, овручанин Андрій Колтський отримав 5 коп грошей з луцького мита на викуп сина з татарської неволі, Петро Скипоревич – 12 коп грошей з київського мита, житомирський війт Ян – 5 коп грошей з київського мита для викупу з татарського полону. З цього ж київського мита дістали гроші житомирський стрілець Андрійко – 3 копи, житомирські майстри (коваль і тесля) – по 2 копи, житомирський татарин Василь – 3 копи, Ходор Житомирець – 2 копи (8). Окремим документом король Казимир 6.03.1488 р. підтверджував право житомирського намісника Сеня Романовича на маєтність Дорогині у Овруцькому повіті (9). З цього джерела випливає, що Сеня всиновив бездітний овруцький боярин Андрій Хлус і дав йому з королівського дозволу цю маєтність. Але королівський привілей згорів під час тяжкого ординського нападу на Київ у 1482 р. і тому Сень мусив звертатися до короля за підтвердженням своїх прав.

Таким чином, інвентарі Житомира та Чуднова, документи щодо ряду інших міст і сіл Житомирщини, що зберігаються у складі Литовської Метрики, належать до числа найраніших і проливають світло на важливі аспекти історії краю середньовічної та ранньомодерної доби. Якщо порівняти вищезгадані інвентарі з пізнішими (ХVІ – ХVІІ ст.), то можна отримати досить точне уявлення про динаміку соціально-економічного розвитку Житомира і деяких інших міст Житомирщини. До того ж пошуки в архівах нових джерел є дуже перспективними. Так, варто вказати на інвентар Овруча та Овруцького староства 1673 р., який досі не друкувався (10).

Примітки:

1)Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3 (1440-1498).-Vilnius,1998.

2) Там же. – С. 88-89.

3)Там же. – С. 88.

4) Див.: Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. –К.,1973.-С. 236

5) Там же. – С.283, 144, 658.

6) Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (1479-1491).-Vilnius, 2004.-С. 41-42. Того ж року цим орендарям було продано на 3 роки мито в Путивлі. Іншим єврейським орендарям (Ізраїлю, Єську та Юдці з Луцька) Казимир ІV продав у 1488 р. на 3 роки мито у Звягелі, а за рік перед цим він продав оренду всіх корчем у Овручі єврею зі Слуцька Марку (Там же. – С. 42-46)

7)Там же. – С. 54.

8)Там же. – С.78-80.

9)Там же. – С. 127-128. Варто вказати ще на два важливих документи ЛМ. Перший з них , це привілей короля Сигізмунда І князю Костянтину Острозькому від 16.11.1509 р. на звільнення його підданих у князівських маєтностях в Острозі, Полонному, Звяглі, Чуднові та ін. міст від сплати воловщизни (Lietuvos Metrika. Книга записей 8 (1499-1514).-Vilnius,1995.-С. 332-333). Другий документ походить з книги записів № 30 ЛМ, виданої білоруським археографом С. Мянжинським (Метрыка Вялікага Князства Літоускага. Кніга 30 (1480-1546). – Мінск, 2008. –С. 140-141). Це лист польського короля і великого князя литовського Сигізмунда-Августа, писаний 20.04.1546 р. до житомирського державці, князя Богуша Федоровича Корецького, яким тому заборонялося чинити кривду житомирських земян. Виявляється на Корецького поскаржилися у Вільні від імені всіх житомирських земян Грицько Воронич та Ждан Щенієвський на надмірні їх обтяження (замкова сторожа, будування замкового мосту, брання десятини із їхніх земель, заборона їм продажу меду за межами Житомира, а в Житомирі вони б мали продавати за низькими цінами, встановленими князем і т.д.). Сигізмунд-Август визнав правоту скаржників і звелів житомирському наміснику припинити безчинства, вказавши зокрема, що на утримання Житомирського замку і так до рук князя йде чимала сума грошей з корчем та з митниць, а на додачу ще й з державного скарбу 100 коп грошей річно.

10)Держархів у Кракові. – Ф. «Архів Сангушків». – № 92. – С. 17-22. Слід вказати і на документи, які стосуються житомирських шкіл 1784-1793 рр. (Wisłocki W. Katalog rękopisów Biblioteki Uniwersytetu Jagiełłońskiego.- Kraków, 1877-1881.- Cz.II.-№ 4140).